Вінничани любили читати в усі часи. Навіть у найскладніші роки, коли книга українською мовою зазнавала переслідувань та гонінь, подоляни придумували, як мати книгу в оселі.

З 1907 року, скажімо, помітно зросло мито з українських книжок, які друкували за кордоном. Книги іноземними мовами пропускали без мита, а на російськомовні (до яких прирівняли і україномовні) діяв такий завищений тариф за пуд, що це фактично припиняло їх довіз до країни.

На початку ХХ століття попит на читання був настільки високим, що книги почали завозити нелегально. Студенти, вчителі та духовенство поширювали книги, а в революційні часи попит на політичні видання був таким, що навіть Володимир Ленін писав: "Купці кидали торгувати вівсом і починали більш вигідну торгівлю — демократичною дешевою брошурою".

Найбільш забороненими були польські та єврейські книги, саме вони найчастіше потрапляли до рук читачів не через книгарні, а нетрадиційними шляхами.

Найбільше нецензурованої літератури зустрічалося у прикордонних повітах Подільської губернії, а нелегальних товарів надходило з Австро-Угорської імперії. Про ступінь загрози на цій ділянці митного кордону свідчить залучення армії, яка допомагала митникам протидіяти проривам добре озброєних контрабандистів. Але навіть попри такі заходи кордон успішно минали заборонені політичні та релігійні (хасидські та старообрядницькі) видання.

Під час написання матеріалу автор використовував монографію Тетяни Кароєвої "Провінція у галактиці Ґутенберґа: книжкова культура подолян другої половини ХІХ — початку ХХ століття".

Фото: dt.ua