«Мертва петля» на Вінниччині задушила близько 50 тисяч євреїв

Vlasno.info розпочинає серію публікацій, присвяченій Міжнародному Дню пам'яті жертв Голокосту, який відзначають 27 січня.

Єврейське гетто у селі Печера Тульчинського району на Вінниччині розташовувалося на території маєтку Потоцьких, який спорудили у XVIII столітті. Після Жовтневої революції тут був санаторій для хворих туберкульозом, а у 1941-1944 роках тут було гетто "Мертва петля".

У 1927 році палац припинив діяти, із початком війни тут відкрили гетто, назву для якого придумала єврейка, яка і потрапила в це місце. Сюди зігнали понад десятки тисяч євреїв із містечок Вінниччини: Брацлава, Могилева-Подільського, Тростянця, Ладижина, Тульчина та депортованих євреїв з Румунії, Бессарабії та Буковини.

Гетто знаходилося на кордоні румунської та німецької зони окупації. Контролювалося румунами. Холод, голод, епідемії тифу, туберкульозу та дизентерії виморювали євреїв.

Гетто у Печері — це 16 вулиць. Лише на цій території могли знаходитися євреї. Усіх, хто досі проживав на інших вулицях, зігнали у ці будинки, максимально збільшивши кількість сімей у кожній квартирі. Територія гетто була обгороджена парканом з каменя та дерева, а біля ринку стояли центральні ворота.

– Хоча ринок і входив у територію гетто, на вході в оголошенні йшлося: "Спочатку, до дванадцятої години, купують люди, а потiм жиди". Ці слова у дії відчув і я, опинившись на ринку раніше встановленого часу, – розповідає в'язень гетто у Печері Аркадій Глинець. – Там була гора огірків та помідор за ціною 10 рублів за відро. Я набрав відро овочів та став у чергу, аби оплатити. Як тільки простягнув свою десятку, хтось крикнув: "Це — жиденя!", вміст відра мені висипали на голову, побили, я ледве втік.

Всі вони зобов'язані були носити на грудях зірку Давида, а дівчата у "Мертвій петлі", аби зірка виглядала пристойніше, вишивали її із шовкових ниток.

Хоронили євреїв "оптом": ходили по будинках із ношами (дві палиці, зв'язані між собою двома мотузками), збирали трупів, які були схожі на скелети, вкладали на ці мотузки та хоронили на цвинтарі (радше — ямах), який зберігся досі.

Воду брали з річки Південний Буг. На його протилежному березі були вже німці, які вправлялися у стрільбі по живих мішенях: в'язнях єврейського гетто. Тому досить часто людина могла піти по воду, і вже не повернутися. Воду набирали в банки, відра — що у кого було. Інколи носили у взутті, або мочили одяг, щоб потім з нього вже вдома витиснути воду.

Саме під час таких походів по воду у 14-річної Євгенії Цирульникової і виникла ідея назви гетто.

– Виник образ мертвої петлі, і я озвучила його своїм супутникам. І справді: звідти не можна було вибратися, все було оточено поліцаями та жандармами, у ворота впускали живих, а вивозили через них лише мертвих, – каже Євгенія Цирульникова. – Це справді була мертва петля, яка повільно душила голодною та холодною смертю.

У березні 1944 року гетто припинило існувати.

– Мій брат десь роздобув від руки написану листівку про успіхи наших військ, – продовжує пані Євгенія. – Ми нишком читали їх, і в нас вселялася надія. Щоправда, до цього часу у гетто залишилися в живих десь 200-300 осіб. Згодом ми почули стрілянину, люди поховалися, у підвали, в склепи Потоцьких. На територію табору в'їхали машини з радянськими солдатами. Була весна: холодна, лежав сніг. Такою я запам'ятала цю весну. Побачивши солдатів, зрозуміла, що це наші, вибрала одного, пам'ятаю, вусатого і припала до нього, вся в сльозах. Він обняв мене однією рукою, іншою порився в кишені, дістав шматочок цукру, обдув його і дав мені.

За підрахунками дослідників та істориків, у "Мертвій петлі" знищили близько 50 тисяч євреїв.

Зараз на місці гетто: територія Печерської обласної лікарні відновного лікування, а про звірства, які вчиняли тут над євреями, свідчить лише меморіальна дошка при вході на територію лікувального закладу.

Під час написання матеріалу автор використовував працю Моріса Бронштейна "Мертва петля".

Фото: tulchlb.blogspot.com, evrofilm.com