Сьогодні виповнилося рівно 365 років, як Іван Богун зі своїм військом врятував Вінницю від польської шляхти. Талановитий полководець півтора тижня боронив наше місто, не дивлячись на чисельну і збройну перевагу ворожої армії. Тож, Vlasno.info продовжує знайомити читачів з історією козацтва на Вінниччині.

Польський коронний гетьман Мартин Калиновський 20 січня 1651 року розіслав наказ про збір військ і вже на початку лютого відправився у напрямку міста Бар, готуючись до виступу проти «бунтівних хлопів».

Дізнавшись про початок походу, брацлавський полковник Данило Нечай, узгодивши дії з Чигирином, перегрупував війська у прикордонні міста Ямпіль, Червоне, Шаргород та у містечко Стіна. Головні сили козацький полковник зосередив в містечку Красне, де і загинув у битві з польським військом. 24 лютого війська польського гетьмана зайняли Мурафу, а вже 27 лютого був взятий Шаргород і через декілька днів – сусідні Чернівці. 10 березня польське військо зупинились у Сутисках, що за 25 кілометрів від Вінниці.

У Вінниці на той час була, ймовірно, одна кам'яна будівля Єзуїтського монастиря та цегляні стіни навколо нього. Саме ж місто був оточене частоколом і валом, а межею тогочасної Вінниці була нинішня вулиця Миколи Оводова (Козицького). Така нехитра система укріплень міста могла захистити від розбійників і нероб, яких вистачало на дорогах тодішньої Речі Посполитої, але серйозну військову облогу, звичайно ж, не могла витримати.

Багато вінничан вважають, що знамените «льодове побоїще» відбулось на березі Південного Бугу біля парку Кумбари, коли кіннота польської шляхти провалилась під лід. Підтвердження тому є пам'ятний знак цій події, який був тут встановлений у 1953 році до річниці возз'єднання України з Росією.

Насправді тут на той час були городи і це була околиця міста. Іван Богун обороняв місто зовсім з іншого боку Вінниці. Хоча тут знаходиться крутий берег Південного Бугу, що робить це місце гарним для оборони від ворожої армії.

Повернемося до ходу військових подій. Калиновський намагався повторити звичний для себе сценарій, який вже був відпрацьований у Красному і Ямполі, і тому направив передовий загін Лянцкоронського з Сутисок до Вінниці в ніч з 10 на 11 березня з метою несподіваного нападу на місто і, по можливості, захоплення в полон або знищення ще одного соратника Хмельницького – вінницького полковника Івана Богуна. У березні 1651 року морози були дуже сильними, а снігопади досить серйозними, що погіршувало просування кінного авангарду.

Вранці 11 березня обидва війська зустрілися з різних сторін Бугу біля Вінниці. Лянцкоронський зайняв передмістя (територія сучасної вулиці Гліба Успенського) і замок на острові Кемпа. Тоді з Мурів виїхав загін козацької кінноти на чолі з Богуном. З боку острівного замку польська кіннота хоробро кинулась в атаку. Козаки почали панічно відступати в напрямку міста, і тут сталася подія, з яким зазвичай і пов'язують «вінницьке льодове побоїще».

Загін Лянцкоронського з двома хоругвами Киселя і Мелешко провалився в заздалегідь прорубані за день то того ополонки. Козаки, які відступали, раптово перетворилися в мисливців. Розгром був страшним, з польської сторони загинуло багато воїнів, обидва ротмістра (Мелешко і Кисіль) потонули в крижаній вінницькій воді. Трапилося все це на льоду Південного Бугу між вулицею Князів Коріатовичів та Гліба Успенського. Після цього бою поляки відступили назад на свої позиції.

Увечері 11 березня з Сутисок прибувають основні сили на чолі з Калиновським. З собою він привозить гармати. Богун, розуміючи всю складність ситуації, в ніч з суботи 11-го на 12 березня підпалює нову частину міста, таким чином закриваючи всі підступи до єзуїтського монастиря, і до свого загону в три тисячі козаків додає ще стільки ж міщан. Починається облога Вінниці. Всю неділю і понеділок 12-го і 13-го березня проходять безрезультатні штурми козацьких укріплень, збудованих навколо Мурів.

Сьогодні від Мурів залишилась західна стіна, яка висотою сягає 4-5 метрів і товщиною від одного метру до півтори.



Дійшла до наших днів і оборонна башта Мурів. Почорніла цегла нагадує нам, що цій башті вже приблизно 400 років.

Південна сторона фортеці має висоту 7-8 метрів і закінчується перебудованою баштою.

Зберігся оборонний вал зі східної сторони завдяки густій забудові.

Повернемося до битви. Вночі 13 березня Іван Богун вирішив піти на переговори, але безуспішно. 15 березня Іван Богун з невеликим кінним загоном вирішив піти на розвідку, чи йде підмога Богдана Хмельницького. Але його поляки упізнали і він ледь вирвався з оточення назад у Мури.

В суботу 18 березня син Калиновського Самуель, з частиною військ відправився у бік Кальника (тепер — у Іллінецькому районі), щоб перевірити, чи дійсно наближається військова підмога Богуну. Двома днями пізніше, 20 березня, він повернувся з поганими новинами: у Липовці загін був розбитий уманським полком Йосипа Глуха. На допомогу Богуну також йшов Мартин Пушкар на чолі Полтавського полку, загін якого теж був помічений.

У польському таборі почалася паніка. Поширювалися чутки, що вже поруч Хмельницький з усім військом. Калиновський вирішив останній раз вдарити по Мурам, щоб прикрити відступ своєї армії. Коли 10-тисячний загін Йосипа Глуха увірвався у Вінницю на допомогу богунівцям, можливості провести успішний маневр вже не було, лід на Бугу рушив. Це єдине, що врятувало Калиновського від козацької кінноти. На їхніх очах польське військо неорганізовано виходило із замку на острові Кемпа та через Старе місто рухалося в сторону Браїлова та Бара.

– Я кожен день буваю у центрі міста і бачу Мури. Коли я представляю, які тут були тоді бої і як мужньо захищав Вінницю геніальний полковник Іван Богун, то мене бере гордість за нашу націю. Нам зараз дуже не вистачає таких людей, – каже вінничанка Тетяна.

Якщо б Іван Богун тоді не врятував Вінницю, можливо, сьогодні б наше місто виглядало зовсім по-іншому.

Головне фото: vinnytsia-museum.in.ua, фото Влада Боднара