Фотопрогулянка на велосипеді: куди податися жителям Вінниці

Майстер фотокадру Олена Качуровська поєднує велофітнес із творчістю – мандрує селищами неподалік обласного центру та шукає унікальні краєвиди, повідомляє кореспондент Vlasno.info.

Олена розповіла, куди податися на двоколісому транспорті у пошуках естетичних місцин у Вінниці.

– Про Вашу любов до велосипеда можна дізнатися за великою кількістю фотографій у соцмережах з подорожей, скільки років ти на двоколісному?

– Я собі велосипед купила у 2011 році. Відтоді катаюся кожного літа, з ранньої весни до пізньої осені. Спочатку я велосипед трактувала виключно як засіб пересування. Моє попереднє і можливо, ще більше захоплення – це фотографія. Я люблю фотографувати, і велосипед мені був потрібен, щоб дістатися до краєвидів швидше, ніж автобусом або на своїх двох.

– В яких найцікавіших місцях неподалік Вінниці Ви побували?

– Мені подобається добиратися в Браїлів на морозиво. Таке саме морозиво продається в магазині біля мого дому, але я перевіряла – в Браїлові воно смакує набагато краще. Тому що для нього треба подолати 25 кілометрів в один бік, а потім – дістатися 25 кілометрів назад. Тому зазвичай, якщо маєш якусь подорож, то це ніби в квест перетворюється. Але без цілі – катання заради катання – це також цікаво.
Будь-яка траса – що Хмельницьке шосе, що Барське, що Гніванське – чудові для велосипедистів. Коли була початківцем, мені подобався такий маршрут – від електромережі, і кілька кілометрів проїхати на Шкуринці. До річки їхати в сторону Сабарова – там дуже гарні краєвиди. Невелика відстань і все можна побачити. А ще якось з другом ми шукали стародавні кургани. Ми їх не знайшли з першого разу. З третього. Якщо їхати від Вишеньки по об'їзній, не доїжджаючи до мосту на Київську, ліворуч якесь село, я не пам'ятаю вже навіть, як воно називається. Ну і там у лісі, у лісі, їздити, і їх шукати. Ми випадково тільки знайшли. При чому кілька разів ми там зустрічали людей, лісників, місцевих, питали: «Де у вас тут кургани?» Вони: «Є кургани, але тако, тако. Поруч і там побачите». Ми все об'їздили, але так їх і не знайшли.

– Який велосипед підходить для жителя міста, для наших доріг?

– Взагалі є різні типи велосипедів. Кожен вибирає під свої потреби. Є міські велосипеди, які розраховані виключно для їзди по місту. Шосейні велосипеди так звані. Вони дозволяють розвивати більшу швидкість, але вони розраховані виключно для асфальту. Якщо є потреба їздити лише по місту, то це може бути шосейний велосипед, чи міський якийсь складний. У мене велосипед «Маунтин байк» – це гірський велосипед, на ньому широкі колеса, тому дуже зручно їздити по бездоріжжю, по будь-якій дорозі.

– Пам'ятаєте час коли були початківцем?

– У мене колись була така історія – заблукала в одному полі, а вже була майже ніч, добре, що стріла жінку, то показала дорогу. Щоб не заблукати, добре мати карту на смартфоні, яка визначає, де ти перебуваєш. Але може бути так, що не матимеш сил крутити педалі.
Думаю, це залежить від людини – якщо відчуваєш під час покатушки, чи ти втомився, чи ні. Через тиждень чи два після того, як я купила велосипед, і ще не була обкатана, почула, що у нас біля одного з магазинів збираються любителі велосипедів, і влаштовують щосуботи і щонеділі масові виїзди. Збираються на певну годину всі хто хоче, і відправляються по маршруту. Я подумала, що теж хочу, під'їхала до них, але не врахувала, що там спортсмени вже. Всі накачані, обкатані, я поїхала з ними, нульова, на важкому велосипеді, у них були легкі, на яких швидко їхати. І я поїхала – це була найважча покатушка за все моє життя. Найбільший маршрут був – 85 кілометрів. Я повернулася звідти ледь живою. І це було найважче. Я не рекомендувала б їздити початківцям з тими, хто вже давно обкатаний. Є такий термін «лосі» – це ті, хто дуже швидко їздить. Наближено до спортсменів. Звісно, початківцям з ними важко.

– Що зазвичай берете з собою в рюкзак?

– Залежить від маршруту – від того, куди їду. Воду і гроші беру, бо по-перше треба мати на випадок, якщо доведеться повертатися на таксі або машиною якщо з велосипедом щось станеться. Я ніколи на покатушки не беру ніякої їжі. Навіщо її везти за собою, якщо можна купити у будь-якому місці. Але воду брати обов'язково. Коли їду за місто дуже велика проблема – це собаки. Бо пси страшно небайдужі до велосипедистів.

– У Вінниці, напевно, менше собак, ніж у селах?

– Так, собак немає багато, але по місту кататися – це для початківців чи для підлітків. Дуже некомфортно, тому що місто для цього не призначене. Є якісь нові доріжки, але це страх. Велодоріжка має бути відділена як від проїжджої частини, так від тротуару відділена не розміткою, а бордюрчиком, чи чимось таким. А в нас частину тротуару відділили, поставили розмітку, що це велодоріжка, хоча насправді це не велодоріжка, по ній їхати неможливо, тому що як вважали це тротуаром, так і вважають. Ходять, як по пішохідній частині, так і по велодоріжці. Так само чхати хотіли на велосипедистів. Якщо два десятки перед тобою пішоходів – ну як ти будеш їхати.

– Є люди, які з Вінниці добираються, наприклад, до Одеси – Ви не маєте такого довгого плану?

– Не люблю аж настільки довгі навантаження. Я знаю, що до Бердичева ходять вело паломництва з Харкова, також до Львова, до Летичева виїжджають. Але я не хочу мати проблем з колінами, тому бережуся. Мені достатньо просто у вихідні чи у будні поїхати на пів дня, на день. Скільки сьогодні рекорд, чи, може, кілометраж? Найбільше 85 кілометрів, коли я тільки купила велосипед. І взагалі покатушка на пів дня, чи на день. Від 30-ти до 45-ти кілометрів.

– У цьому році чим особливий сезон катання?

– Він почався дуже рано – ще в лютому. Коли тільки сніг спав, вже можна було вдягнутися тепліше і кататись. Мене дуже радує, що у нас трошки став тепліший клімат. Що з лютого чи максимум з початку березня можна починати велосезон. Це при тому, що закінчила всередині грудня – на старому ще велосипеді.

– Чому Ви б порадили кататися людям – що це дає?

– На початку для мене це було просто як засіб пересування. Я не скажу, що це дає схуднення, хоч додатки на смартфоні кажуть, що за подорож втрачаєш до тисячі кілокалорій. Але я не дивлюсь на це як на підкачку м'язів – бо сильно ні. Особливо розраховувати не варто, хіба якщо поєднувати ще з чимось. Також мені що подобається в велосипеді, що можна сідати за руль, і, часом, трохи випити в дорозі пива. Головне не перебирати, бо ж ще їхати додому. Але загалом – мені кататися – це просто в кайф. В одному вусі навушник з музикою (Боже борони, не в двох – щоб контролювати ситуацію). Собі їдеш на природі, отримуєш задоволення – це прекрасно.

Фото Оксани Тупальської