Боєць з Вінниччини Владислав Стафійчук (Влад Сорд) наразі чекає на вихід своє першої збірки віршів, кошти на яку збирає письменниця Вікторія Гранецька, повідомляє Vlasno.info.
23-річний хлопець пройшов Майдан, на який приїхав з Криму, де на той час навчався, побував майже у всіх добробатах, а зараз воює на Сході у складі 93-ї окремої механізованої бригади з позивним «Змій».
Про скандинавські корені в роду, вірші зі снів, події на Майдані та зіпсовану репутацію боєць розповів кореспонденту Vlasno.info.
Про довге волосся і предків-вікінгів
З бійцем зустрічаємось на Майдані Небесної сотні у Вінниці. У нього нетипова для армії зачіска – довге волосся, яке хлопець збирає у хвіст. Але обрізати його він не збирається. За однією з родинних гілок він – наполовину норвежець і довге волосся – данина предкам-вікінгам.
– Довге волосся ношу з дитинства. Ніколи його не обрізав. Мій дід по маминій лінії – норвежець. Волосся і борода не раз займалися на Майдані біля барикад, але й це не стало причиною обрізати їх, – розповів боєць. – Я прив'язаний більше до норвезьких традицій, ніж українських, оскільки більший вплив на мою свідомість справили норвезькі легенди, які розповідав дід. Вони почали формувати мій світогляд, а закінчили – книги, ліси і самотність. Я – наполовину українець, наполовину норвежець. І це не можна роз'єднати. Але я народився на українській землі і вважаю її своєю, тому і відстоюю її.
Про вірші зі снів
Поет розповідає, що свої вірші не створює – він їх «бере» зі снів і записує, тому не вважає себе в повній мірі творцем. Снитися поезія стала хлопцю в 11 років.
– Мої рукописи не схожі на інші чернетки. Це сторінка, де практично без жодної помилки, з розділовими знаками та ритмом, записано все. Мені сниться не сам вірш, не фізичне його уособлення, а образи. Я моментально прокидаюсь і записую. Раніше снились частіше, зараз не так часто. Буває загострення, що сняться кожну ніч, – каже боєць.
Разом з тим у поета є вірші, які він пише сам, свідомо. Щоправда, ці твори даються важко і над ними важче зосередитись.
– Вірші про війну, які більш реальні і у яких менш розмиті образи, це якраз написані мною самим. Менш реальні твори, на кордоні з містичним і напівсонним, – це ті, які я взяв зі снів. Мені взагалі здається, якби люди не були обмежені своїми шістьма чуттями, то я бачив би свої вірші з дуже важкою енергетикою. І мені важко її генерувати самому, не беручи зі снів, – пояснює хлопець.
Про Крим і російську пропаганду
У шістнадцять хлопець поїхав до Криму вступати до вишу. Навчався у кримському юридичному інституті Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого. Хлопця з глибинки Вінниччини (село Рудниця Піщанського району – авт.) на півострові здивувала російська мова і газети з російськими триколорами, які роздавали на вулицях.
– Від російської мови спочатку було некомфортно. Потім я став помічати, що багато людей роздавали на вулицях газети з російським прапором-триколором. Я ніяк не міг зрозуміти до чого він в Україні. Але до того мешканці відносились спокійно, я б навіть сказав, в'яло. Їх рідко хто брав. Це були газети якихось російських громадських організацій, де розповідалося про добрі справи, які вони зробили для людей. Вони себе виставляли в хорошому світлі, акцентуючи на тому, що вони є російськими, – пригадує боєць.
Події на Майдані у грудні 2013 року переважна більшість студентів кримського вишу зустріли насторожено. Влад пригадує, що в інформаційному просторі було багато суперечливої інформації. Ніхто не міг зрозуміти, що насправді відбувається у столиці. Тому хлопець разом з товаришем поїхали подивитися на все власними очима.
– Тоді це вважалася обезбашенна хоробрість. Перші кілька діб ми просто дивилися, тусувалися, захоплювались. На той момент Майдан був таким, що кожен готовий був прийти одне одному на допомогу. Але я з дитинства знав, що в Україні рано чи пізно буде революція і війна. Я відчував це. Тому, коли почув слово «революція», я поставився до цього позитивно, бо революція – це завжди зміни. Майже одразу нас затягнув Правий Сектор. Ми вступили до загону «Вікінги». Так сталось, що волею долі, я – потомок вікінгів потрапив у загін «Вікінги». Багато з тих людей після Майдану мені стали другою сім'єю.
Про реалії після Майдану
Боєць визнає: під час Майдану політичні технології використовувались і людей в певний час теж використали, щоб прийти до влади. Але загалом події тих часів оцінює дуже позитивно: революція була закономірною та абсолютно правильно.
– Насправді на Майдані було багато людей перспективних, розумних, освічених, які могли б змінити на краще країну і дуже швидко. Але у людей, які зараз сидять у Верховній Раді, досвід політтехнологій з 1991 року. А у тих людей, які робили революцію, цього досвіду не було взагалі. Тому, коли радикальні люди були зайняті іншими справами і їм було не до «кулі в лоб», ті, хто зараз при владі, скерували увагу на себе. Сталася анексія Криму і у всіх на слуху було: «Крим! Крим! Крим». Не встигли відійти від цієї новини, як почались збройні заворушення на Сході. І ті, хто був на Майдані, пішли туди добровольцями. Оце і є та політтехнологія, яку проти нас використали.
Про зіпсовану репутацію
Боєць знає: у нього погана репутація, але не переймається через це. Каже, пропорційно з тим, як падає репутація серед керівництва, зростає авторитет серед побратимів.
– В мене нехороша репутація серед верхів Правого сектору. Коли вже в його складі поїхали на передову, наш комбат «Чорний» негарно висловився про мого товариша «Сєвєра», після того, як він загинув. Сказав, що той був ніким. І в мене впала клямка. Я кинувся на нього, мене ледве стримали. За ноги тримали побратими, а за плечі – його охорона. Хоча моя репутація почала стрімко падати ще за часів Майдану, бо про мене ніхто нічого не знав. Наприклад, вночі я полював на тітушок. Але ніхто з побратимів про це не знав. Потім нізвідки в мене з'явилася гвинтівка 1939 року. Не скажу, де її взяв, але вона в мене була. Я розумію, що це усіх напрягало.
Також зіпсована репутація у бійця серед командування армії.
– Я часто стрибаю через голову. Намагаюсь зробити щось корисне, адекватне, але для цього треба порушити армійські правила. Це не означає, що я не слухаю накази, я їх слухаю і стараюсь виконати якомога краще. Але при цьому встигаю робити і щось паралельно.
Про Донбас
За словами бійця Донбас для Росії зараз – це велика утилізаційна яма, куди відправляють усіх неугодних. За його прогнозом ця гібридна війна триватиме щонайбільше півтора роки – саме на стільки часу Росії може вистачити ресурсів.
Фото Тамари Тисячної
Додати коментар
Помітили помилку в тексті? Виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter