Найстаріший ветеран Другої світової війни з Калинівщини, Яків Філімончук, 21 жовтня святкує своє 95-річчя. Чоловік проживає у селі Люлинці, звідки й родом. Він прожив непросте та насичене різноманітними подіями життя, про що розповів кореспондентові Vlasno.info.

Яків Філімончук розповів про війну, роботу, дружбу та любов. За своє майже столітнє життя, Яків Семенович вважає основним пріоритетом людського існування роботу:

– Проробив все життя. Як здоровий був, то все робив. Я за своє життя, що хочеш бачив: і хороше, і погане. Але робота — то основне.


Саме з розмов про працю та намагання вижити у складні 30-ті роки ХХ століття розпочалась подорож спогадами Якова Семеновича. Він згадував найменші деталі зі свого дитинства, та навіть прізвища тодішніх очільників села. Розповів, що коли йому було 7-8 років (1929 р.), то не було й куска хліба, а виживали люди на кропиві.

– Тоді ж не було такого як зараз. Злидні були. Мали свої городи, але сім'ї великі, от в нас шестеро дітей тільки. В 33-му році я вже пішов на ферму: коло телят маленьких порався, щоб їсти дали. Дадуть кварту молочка, та й так працював, поки в школу не пішов. Але якщо йти в школу, то ніхто не дасть їсти. На фермі було краще коло телят. З сільради приходили до хати і казали: "чого не йдеш в школу?" Так я і закінчив 5 класів. Але яка то була наука як я хтів їсти?

Складне дитинство переросло у не менш складну юність. 13 березня 1941 року Яків Семнович пішов у армію, служив у житомирській піхоті, а через декілька місяців розпочались бої на території колишнього СРСР. Молодих, недосвідчених та без відповідної амуніції хлопців кинули одразу на передову. Ці події чоловік запам'ятав назавжди:

– Нас було тисячі: в обмотках, з речовим мішком, в якому чотири сухарі та кусочок рафінаду, гвинтівка, по 10 патронів. От такі вояки ми були в Бродах. У першому бою мене ранило, я здав гвинтівку і відправся в госпіталь. Які ж з нас вояки, як ми негодні були навіть обмотки на ноги зробити.

Не зважаючи на поранення, Яків Семенович незабаром знову повернувся у воєнні будні. Він сміючись говорить, що тоді як переставала йти кров, то відправляли назад в бій. Так вони дійшли, обороняючись, аж до Москви.

– Ми від Москви німців гнали назад до Бродів з піснею "Выходила на берег Катюша", аж порох ішов. Я дійшов до німецького Вітенберга на річці Ельба, – емоційно розповідає Яків Філімончук.

Усміхається, згадуючи, що була ціла жменя медалей.

Чоловік згадує, що воював пліч-о-пліч з представниками різних національностей : американцями, грузинами, узбеками, татарами. Американські солдати були на хороших машинах і добре харчувались. Грузини любили природу, тому сварились на українців і росіян, які обламували гілки фруктових дерев в Німеччині 1945 року. Цікаво Яків Семенович співставляє події Другої світової та нинішньої війни на Сході України:

– Німець по будинках не стріляв. А зараз війна йде і гатять по хатах. Що будинок винуватий? Вояки знайшлись. Оце що зараз — це не війна, а п'янка. Є лише окремі вояки, які готові безстрашно йти в бій.

Після війни Яків Семенович повернувся у Люлинці, почав господарювати, будувати хату, в 1946 році одружився. Розповів як познайомився з майбутньою жінкою, і чим займався у післявоєнні роки.

– Трохи музикантом почав працювати по весіллях, так і познайомився з Ганною. Був тоді парубок, почав хазяйнувати. Вже не телята пас, а працював бригадиром, і не мною керували, а я вже людьми. 16 будинків по селі побудував, в колгоспі поставили короварні, конюшні, свинарники, вівчарню. До 1981 року робив, а потім ще трохи різноробочим, та й пішов на пенсію.

Яків Філімончук з дружиною


Яків Філімончук досить бадьоро себе почуває у 95 років. Його пам'яті може позаздрити навіть молода людина. Зараз поруч з ним постійно знаходяться діти й внуки, які слідкують за режимом дня та допомагають підтримувати порядок в будинку. Враховуючи важкі життєві перипетії Якова Семеновича, хочеться побажати ще довгих років і дожити, як мінімум, до столітнього ювілею!

Головне фото: "Прапор Перемоги", фото Катерини Буяльської