Украдені індики, каструлі, порубані тіла, знайдені трупи, профілактичні бесіди зі школярами, дискотеки із підлітками, плантації снодійного маку та чимало іншого — все це і не лише сфера діяльності дільничних інспекторів Національної поліції України. Їх називають "очима та вухами" села, а сьогодні вони відзначають своє професійне свято. Кореспондентка Vlasno.info розвідувала специфіку роботи дільничних інспекторів поліції, провівши робочий день з одним із них.

На одного дільничного — 18 сіл

Їду у відрядження в Оратівський район. Він є одним із найскладніших регіонів області щодо комплектування дільничними: 54 населених пункти у районі обслуговують лише три дільничних офіцери. Після поліцейської реформи та переатестації штат помітно зменшився: майже удвоє.

Віталій Жулінський працює дільничним інспектором 18 років.

На пальцях рахує села, за які відповідає, знає їх напам'ять – нараховує 18 сіл (10 сільрад). У 2004 році він був першим дільничним у Вінницькій області та одним із небагатьох в Україні, хто склав адміністративний протокол за куріння у громадському місці. Каже, що протягом року вдається розкрити 10-15 злочинів на своїй дільниці: від крадіжок до вбивств.

Пересуваються дільничні на автомобілях ВАЗ-2107. Інколи вже не нова "сімка" не хоче заводитися із першого разу. Їздити доводиться і заасфальтованою трасою, і відвертим сільським бездоріжжям.

Перше, що впадає в око в автівці — книга, що припала пилом та скидається радше на сувенір чи оберіг. Як з'ясувалося: Біблія.

Дільничний розповідає, що дала одна із бабусь, до якої постійно навідується. Віталій Миколайович наголошує, що бабці – це особливі «агентки», які знають чимало про ситуацію на селі.

– Їх лиш треба уважно слухати, і можна почути чимало цікавого, що пригодиться у професійній роботі, – каже дільничний.

Каже, що всі нові знайомства "зберігає" у своїх блокнотах. Їх у нього є декілька: номери телефонів, адреси тощо. Зізнається, що річ зручна та потрібна.

Кожного мешканця знати в обличчя

Їдемо одним із сіл Оратівського району. Пан Віталій ніби напам'ять розповідає про кожну хату та людину, що зустрічається нам по дорозі.

– Тут у нас живе колишній прапорщик, – каже, киваючи на хату, дільничний. – А тут алкоголік. Тут росіянин живе, а тут бабуся, що мак сіяла — 1600 стебел торік вилучили. А тут тітка Наташа, що на мотоблоці їздить. Тут – сім'я із 9 дітьми. О, а це на велосипеді їде АТОвець, а он той чоловік – двічі судимий, а ось цей – переселенець із Донецька. О, а це дядя Льоня – треба привітатися. Коли працював сторожем у колгоспі, то вкрав теля, бо своє здохло. Випити любить, до речі.

Зупиняємося. Леонід впізнає поліцейську машину та водія, усміхається.

– Дядь Льоня, добрий день! Куди йдеш? – питає дільничний.
– Хліба купити.
– Хліба і все?
– Ну так.
– Чесно?
– Ага.
– Ну добре, давай.

Голодна дитина та найпоширеніший сільський злочин

Далі їдемо до однієї із неблагополучних родин. Один із членів цієї сім'ї – раніше судимий за крадіжку, забув з'явитися у райвідділ та відмітитися — треба скласти протокол.

У цій же родині проживає малолітня дитина. Наразі вирішується питання про переведення її до дитячого будинку, оскільки у батьків немає змоги забезпечити дитину всім необхідним.
– Що ти сьогодні їв? – запитує у малого дільничний.
– Ще нічого, – відповідає малюк.

Дільничний дивиться на годинник – 12:30 – та починає шпетити матір, чому дитина ще не снідала, коли вже обідати пора. Та обіцяє погодувати, тримаючи за пазухою бухінець хліба. Куртка характерно відстовбурчується: очевидно, там не лише хліб, а й чекушка.
Крадіжки, до речі, один із найпоширеніших злочинів у вінницьких селах. Крадуть все: каструлі, чавунні та алюмінієві баняки, металолом, птицю (індиків недавно вкрали), худобу, зерно.

Найбільше зло на селі

Одна із найбільших проблем сіл на Вінниччині – самогонка. Більшість тяжких злочинів, зокрема, і вбивств, трапляються у стані алкогольного сп'яніння.

– У селі не трапляється замовних вбивств, скажімо. Тут всьому причиною є чарка, – каже Віталій Жулінський. – Але законодавчо і процесуально із самогонкою боротися важко. У нас наразі немає установи, яка на основі адмінпротоколу могла би провести фахове експертне дослідження вилученої речовини та сказати, що це самогонка. Навіть якщо ми складемо адмінпротокол за збереження самогону, то суд не винесе результативного рішення, бо немає експертного висновку, що це саме самогонка. Якби не було алкоголю – рівень злочинності був би набагато нижчим.

Починають пити на селі, розповідає, із років 13-14. Старт — із пива. Потім переходять на горілку, найчастіше місцем вживання стає сільський клуб. Тому вночі дільничний часто ходить «на дискотеку», але не танцювати.

– Не раз, бувало, приходжу, а вони п'ють самогонку. Беру пляшки і виливаю надворі.

Ще одні обов'язки дільничного – перевіряти осіб, на яких зареєстрована зброя. Каже, що у більшості – мисливські зразки, однак останнім часом з'являється і нарізна. На його дільниці приблизно 60 осіб при зброї.

Закрити "ресторан" та бути "трішки психологом"

А кілька років тому Віталій Миколайович прикрив один із сільських "ресторанів" із промовистою назвою "Чикаго". Каже, що не було належних санітарних умов, відсутні дозвільні документи, ліцензії тощо. Зараз власник облаштовує все належним чином, плануючи повторне відкриття закладу. На цей раз — у відповідності до чинного законодавства.

Дільничний спокійно розказує про те, як у селянських глиняних хатах знаходить порізані трупи у калюжах крові та як віднаходить спільну мову із людиною, яка відсиділа 19 років у в'язниці за вбивство.

– Треба бути трішки психологом і мати до кожного індивідуальний підхід, – пояснює, ніби табличку множення, дільничний. – До когось треба спокійно та виважено говорити, на когось варто натиснути, хтось розуміє лиш тюремний жаргон, а хтось просто боїться фрази "до тебе прийдуть поліцейські".


Монахи-злочинці у панському маєтку

Розповідає кримінальні історії навіть про архітектурні пам'ятки регіону. Скажімо, у селі Мала Ростівка є старовинний маєток.

Пригадує, що на початку 2000-х років до них у село приїхали якісь монахи та оселилися там. А потім раптово зникли. Як згодом з'ясувалося, вони лиш вдавали із себе монахів, бо їх... оголосили у розшук.

У цьому ж селі фермер взявся реставрувати дерев'яну церкву. Рік тому один місцевий мешканець поцупив звідти дощок на власні потреби.

– Наступного вечора під час суперечки із сусідом він отримав ножове поранення, – каже дільничний, між рядків натякаючи на зв'язок духовного та кари кримінальної (і Божої?) за правопорушення.

Для плантацій маку — удосвітня "фотосесія"

Літо — час для дільничних, коли треба пильнувати особливо. Бо на городах у населення починають достигати всілякі смаколики, але можна серед рядочків овочів та фруктів знайти і «заборонені плоди»: снодійний мак чи коноплі.

– Вже є кілька плантацій, – розповідає пан Віталій, паралельно показуючи фото на телефоні охайно просапаних рядочків маку, що ось-ось має розквітнути. – В четвертій ранку встаю, одягаюся у цивільний одяг і йду по городах – фотографую грядки із маком: що він росте, що його обсапують, доглядають, належно вирощують. Ці фото, разом із показами сусідів, що саме у цьому господарстві проживає певна людина, стануть підставою для судді винести ухвалу про обшук у домоволодінні та виявити стебла снодійного маку.

"Дядько у формі" вже не страшний

Працює і з підростаючим поколінням: у школу приходив на виховні години із бесідами про наркотики та небезпечну гру «Синій кит». А у дитячому садочку Чагова досі вдячні за те, що дільничний знайшов злодіїв, які торік витягли із садочка пилосос та DVD-програвавач. Ні школярі, ні дошкільнята не бояться «дядька у формі», ба більше: приязно вітаються із ним.

– Щоправда, коли був у синій сорочці та фуражці, то більше боялися, а зараз нова форма не так лякає, – сміючись, каже директорка однієї із сільських шкіл. Нову форму пан Віталій отримав після переатестації, цієї весни.

Але після переатестації, розповідає, позбавили права носити із собою зброю, а службові автомобілі стали не постійного користування, а лише у робочий час.

– Це кепсько. Був випадок, що мені в 21 годині подзвонила сільська голова, що одна людина порубала іншу. За три хвилини на автомобілі я був на місці події, тоді як слідчо-оперативна група приїхала за 20 хвилин. Я ще встиг надати першу медичну допомогу: потерпілий вижив.

Робочий час дільничного, до речі, не регламентований. Вдосвіта він фотографує плантації маку, вночі шукає підлітків, які на дискотеках "розважаються" коноплею чи самогонкою. Зарплата дільничного у межах восьми тисяч гривень.

"Треба людей карати так, щоб вони потім із тобою віталися"

Запитую, як знаходить час на особисте життя та чи не ревнує дружина до роботи.

– Із розумінням ставиться до всього, бо чоловік — дільничний, – зізнається пан Віталій. – Мене часто запитують, чому я не пішов далі по кар'єрній драбині, а залишився дільничним. Все просто: мені просто подобається працювати із людьми. За час роботи засвоїв одне правило: треба людей карати так, щоб вони потім із тобою віталися. Якщо після складеного на неї протоколу особа тисне мені руку – значить все роблю правильно.

Отож, у професійне свято ми бажаємо всім дільничним офіцерам поліції Вінниччини та України, аби ваші правопорушники тиснули вам руку та поважали українські закони. Аби ви отримували від роботи і моральне задоволення, і високу зарплату; аби селяни допомагали розкривати злочини, а правопорушники завжди йшли назустріч слідству. Сімейного затишку вам під мирним небом України.

Фото Людмили Кліщук