Найбільше вінничан вмирає пізньої осені і ранньої весни

Сергій Семеніхін, 50 років, розпорядник похорон у вінницькій фірмі "Реквієм"

Має диплом вчителя російської мови та літератури, за фахом не працював. Був екскурсоводом. З кінця 90-х влаштувався організатором похорон. Розлучений. 23-річна донька в 14 років захотіла жити з батьком і бабусею. Кажуть, що схожа характером на батька.

– Тільки прийшов, мені дали найважчий похорон. Хотіли перевірити, чи не злякаюсь. 17-річний хлопець взяв у батька без дозволу машину і розбився, - розповідає Сергій Анатолійович. - Уявіть, сотні людей, крик, плач. Дитячі похорони найтрагічніші. Треба себе тримати в руках, бо на тебе дивляться люди. Якщо схибиш, почнеш нервувати чи підвищувати голос, все, вважай, що похорони зірвані. Не знаю, як тоді витримав. Але зрозумів, що можу, що мені нічого не страшно.

Чоловік згадує, що у 90-х роках було багато поховань молодих чоловіків років 25-ти, які загинули від кульових поранень.

– Дуже часто був на таких похоронах. Цікаво, що всі "братки" слухались мене. Робили все, що скажу. Було видно, що вони зацікавлені у дотриманні ритуалу. Самі ж могли опинитися на місці небіжчика, - каже розпорядник. - Дивно було дивитись, коли всі присутні підходили прощатися з покійним. Навіть якщо прийшло 50 чоловік, то всі 50 цілують в лоба, руки і ноги. І всі мовчать, ніяких перешіптувань чи розмов.

За правилами, до кожного похорону має бути індивідуальний підхід.

– Одна справа, якщо помирає старенька бабуся. Звісно, для близьких це горе. Але всі розуміють, що рано чи пізно вона повинна була піти з життя, тому ніхто в могилу не цибає на труну. І свідомість не втрачає, - запевняє. - А молодих важко хоронити. Тоді і самому на серці камінь лежить. На такі похорони обов'язково замовляють швидку.

Відрізняються похорони не тільки у психологічному плані. Цивільних і військових ховають згідно відповідних ритуалів. Окрім того, навіть у військових несхожі церемонії. Протокол похоронів розписаний у військових статутах. За ними і пишеться сценарій для розпорядника похорон.

– Як колишній військовий, я всі ці нюанси знаю, - говорить директор Вінницького обласного центру "Реквієм" Михайло Паньків. - Береться до уваги військовий діючий чи відставник. Важливо знати, хто має право нести подушечки з орденами, хто триматиме прапори, потрібно підготувати "салютну" групу та військовослужбовців для маршу. А також мати уявлення, як залу прикрасити, якого кольору килим стелити та багато інших тонкощів. Все це має добре пам'ятати організатор похорон. Він повинен підказувати людям в разі чого, що робити, куди йти, де ставати та інше. Для цього влаштовую своєму підлеглому час від часу своєрідні іспити. Коли похорони продумані до дрібниць і проходять, як "по нотах", усі тільки дякують. Часто люди дивуються такому рівню організації церемонії і не вірять, що це все організовує наша фірма за мінімальні кошти незалежно від статків і статусу громадян.

Усі атрибути для поховань знаходяться на фірмі, і розпорядник складає список потрібних речей відповідно протоколу. Навіть білі рукавички для міліціонерів, що стоять на почесній варті на похоронах свого колеги.

– Коли чітко знаєш, як має відбуватись прощання та поховання, відчуваєш себе впевненіше. Зрозуміло, що всього неможливо передбачити. Тому щоразу готуюсь морально. Допомагає налаштуватись на похорон молитва. Спочатку не робив цього, - зізнається Семеніхін. - Але доводиться часто спілкуватися зі священиками, слухати їх проповіді. Спробував один раз — допомогло. Тепер постійно молюсь. На кладовищі атеїстів немає. Взагалі, коли щоденно стикаєшся зі смертю, мусиш задумуватись над життям, стаєш філософом. Світогляд міняється. Розумієш, що скільки б людина не мала грошей за життя, а кінець у всіх один.

Через професію у чоловіка змінився гардероб. Має костюми, пальто, взуття чорного кольору, кілька світлих сорочок. Портфель та окулярі теж чорні. Вдома одягає спортивні штани і футболку. Через професію світлих костюмів або светрів не купує .

– На роботі такий дрес-код. Хлопці, що виносять труну, теж у костюмах «з голочки». Одна жінка дуже тішилася, що домовину з її сусідкою несли хлопці у гарних костюмах, з краватками. Казала, що хотіла б і для себе таких, - посміхається Сергій Семеніхін. - Багато подолян замовляють собі похорони наперед - хочуть, аби саме наша фірма займалася їх організацією у майбутньому. А взагалі, робота як робота. Звикаєш до всього. Але не можу змиритися з безглуздими смертями. Кілька років тому хоронили молодого хлопця, якого штовхнули під нічним клубом. Невдало впав, казали. Ось так, дитині нема чим зайнятися, ходить, шукає собі пригод, а батькам горе.

За словами розпорядника, найбільше смертей пізньої осені і ранньої весни. Але останнім часом цю статистику порушують загиблі в зоні АТО. Семеніхін каже, що бійців хоронять урочисто, зі всіма військовими почестями. Але багато й сліз, тому що ці смерті передчасні. Сергій Анатолійович завжди подумки молиться за людину, якщо та дуже страждає під час прощання. І додає, що неважливо, скільки народу прийшло на похорон. Адже головне - провести його від "А" до "Я", з повагою та гідністю до покійника і турботою про його близьких.