Юлія Федченко — перший спортивний психолог Вінниці. Захистила магістерську роботу про психологію у силових видах спорту: "Переживання успіхів та навдач кваліфікованими спортсменами". Відвідує тренажерний зал, має спортивну зовнішність, подає власний гарний приклад для своїх вихованців. Практикує роботу зі спортсменами у Skype, відчуває щастя та плаче з радості, коли її вихованці здобувають призові місця у міжнародних конкурсах. Зараз Юля мріє про те, аби в кожній спортивній школі був психолог. Що то за ремесло — спортивна психологія — почуємо з перших вуст.
- Юлю, про які методики доводиться говорити, коли йде мова про психологічну допомогу спортсмену?
- Спортсмен — це жива людина та індивідуальність. Кожен окремий випадок — унікальний. Моментів, які заважають перемогти — дуже багато. Одні з головних — амбіції батьків, коли за найдрібнішу поразку батьки сварять своїх чад, і потім дитина вже не має змоги повноцінно викластися на змаганнях. Буває і так, що дитина не може перемогти свого суперника суто психологічно, бо всі змагання — це свого роду війна. Наприклад, у шахматах, боксі та інших видах єдиноборств є важливим зоровий контакт між суперниками, а здобути психологічну перевагу в цьому візуальному двобої — це здобути перемогу.
Рівень спілкування Юлі зі своїми підопічними — виключно дружній.
- Як зробити з дитини чемпіона?
- Має бути скоординована робота батьків, тренера та психолога. Найперше і найголовніше: поставити перед собою мету, наприклад, виграти Чемпіонат Європи. А потім спортсмен має запитати себе: "Що мені потрібно для цього, що мені може завадити?". Як варіант: страх перед сильним суперником, тому потрібно працювати над його подоланням. Якщо присутня невпевненість — підвищуємо самооцінку. Якщо ж присутня боязнь програшу — працюємо в цьому напрямку. Якщо недостатня концентрація уваги — то треба навчитися зосереджуватися чи розвивати пам'ять.
Для цього існує багато прийомів та вправ, про які Юля, покладаючись на професійну таємницю, не розповідає. Але ділиться, що, буває, застосовується і самогіпноз.

- Який алгоритм вашої роботи психолога зі спортсменом?
- Найперше, що варто зробити при праці психолога з майбутнім спортсменом: визначення потенціалу, бо "вище голови не стрибнеш". Потім запитую у спортсмена, чого хоче безпосередньо він. Важливо, аби дитина це проговорила. Мають бути присутні амбіції, бо без них в спорті важко і, за великим рахунком, нІчого робити.
- Хто більш стресостійкий: хлопці чи дівчата?
-Дівчата у спорті — такі хлопці (сміється). Дічатка — сильніші психологічно, хлопці — фізично. У багатьох дівчат чоловічий характер, а це неабияк потрібно, аби досягати поставленої мети. Спорт — це взагалі чинник, що формує характер та загартовує особистість. У жінок психіка більш рухлива (емоційність тощо), але стійкіша (власне, сильніша), ніж у чоловіків. Жінки набагато легше переживають всілякі негаразди та труднощі: більше емоцій, але менше наслідків, бо жінка захищена генетично, оскільки за нею — продовження роду.
- Яке місце спортивної психології у царині спорту загалом?
- Психолог — це не тренер. Він не вчить, а координує. Я залагоджую конфлікти між тренером та спорстменом, між батьками та спортсменом, залагодженням особистим проблем спортсмена. Я живу цим, найголовніше — психологічне здоров'я спортсмена, я — фанат своєї справи та хочу, аби розвивалося це ремесло. І найголовніше те, що психолог має завжди і кругом супроводжувати свого спортсмена. Мрію про команду пихологів, які би працювали у Вінниці та області. Потрібно розвивати спортивну психологію, а заодно і спорт на теренах Вінниччини. Питання залишається відкритим та в процесі вирішення: створення робочих місць при спортивних школах, бо коли запитують тренерів, чи потрібен їм спортивний психолог, вони збентежено та із прозрінням відповідають: "Давно пора".