“Співаючому” далекобійнику Вадиму Дубовському у Вінниці було холодно

Далекобійник з Америки Вадим Дубовський, саркастичні пісні якого ще влітку підірвали інтернет, свого часу бував у Вінниці. До того як виїхати за кордон Вадим гастролював містами України у складі чоловічої хорової капели ім. Ревуцького.

— Здається, це був 1993 рік, - розповідає Вадим. - Місто сподобалось — затишне, гостинне, приймали нас і наші виступи дуже тепло. Але готель у центрі міста, де ми ночували, був холодним. Тоді була пізня осінь.

Із Вадимом спілкуємося по скайпу. Він — із кабіни свого авто десь в американському штаті Айова. На його годиннику — пів на одинадцяту дня і сонячно за вікном. На моєму - шоста тридцять вечора і холодно та темно.

— Вадиме, скажіть чи сподівалися Ви на таку реакцію на свої пісні і як почуваєтесь у ролі відомої людини?

— Не сподівався і така реакція мені досі дивна. Я лише хотів дошкулити ватникам. Не відчуваю жодної різниці між тим, як було до публікації пародій і тепер. Єдине — збільшилась кількість погроз із боку тих самих ватників. З іншої сторони — стало більше листів із висловленням слів вдячності від земляків. Вони пишуть на мої сторінки у соціальних мережах так інтенсивно, що на однокласниках мене заблокували уже втретє. Навіть не знаю: розблоковувати її чи ні. Взагалі, почуваюся як людина, яка виграла приз в лотерею. Я не поет, не естрадний виконавець.

—Що саме лунає у погрозах?

— Достатньо подивитися обговорення під котримсь із моїх кліпів. Пишуть, щоб я уже скоріше приїхав до пункту призначення бо за мною уже виїхала команда по знищенню. А я чекаю-чекаю і ніяк не дочекаюся (сміється). Я розумію, що то не від великого розуму. Ці люди — боягузи, бо не підписуються реальними іменами. От моє ім'я всі знають.

— Якби Вас запросили в Україну виступити зі своїми піснями, Ви б погодились?

— Тут насправді є дві проблеми. Перша — в Україні існує кримінальна відповідальність за подвійне громадянство. А я є громадянином Америки і України. І доки цю норму не скасують, я навряд чи приїду на батьківщину. Особливо тепер, коли моє обличчя впізнають більше. Другий момент: я не планую виступати у жодних шоу чи концертах. У мене на це просто не вистачає часу. Кудись їхати, піарити себе — це ні. І без мене на Україні повно талантів.

— В одному зі своїх інтерв'ю Ви зізнавалися, що просто обожнюєте американські дороги. А змогли б Ви щось записати на українських шляхах? Маю на увазі їхній стан.

— Я хоч і був в Україні порівняно недавно - у лютому 2013 року — але не думаю, що із того часу дороги покращились (сміється). Чи вийшло б записати? Не знаю. Я ж не пробував. Але пам'ятаю, як їздив із чоловічою капелою ім. Ревуцького на гастролі в Європу і ми перетинали кордон із Польщі в Україну. До кордону ми ще могли спокійно їсти, пити, тримати ложку і все доходило до рота. А після перетину кордону зробити це було проблематично. Уже треба було зупинятися.

— У своїх піснях Ви досить жорстко висміюєте росіян. Але ж серед них теж є, мабуть, цілком нормальні люди. Не вважаєте, що інколи перегинаєте палицю?

— Я б не сказав, що я маю на увазі усіх росіян. Безумовно, серед них є хороші люди. Хоч і співаю: "Русская водка что ты натворила, нынче в России полстраны дебилов". Але маю на увазі саме ту половину, яка кричить "Крим наш!" і підтримує введення так званих добровольців на Донбас.

— Але ж і в Україні є люди, які підтримують відділення Криму і подібні настрої. Як Ви відноситесь до таких українців?

— Я їм співчуваю. Це ментально хворі люди і їх треба лікувати. Якщо люди живуть в Україні і підтримують політику Російської Федерації, то вони хворі на голову. Хоч це і грубо.

— Виходячи із того, що в нашій державі теж багато проблем — економічних, політичних — яку пісню Ви написали б про Україну? Теж саркастичну чи все-таки більш ліричну?

— Я співаю про речі очевидні і глобальні. Наприклад, «Антиконвойний марш» - весь світ бачить що то за гуманітарний конвой, міжнародні організації його не визнають, а воно преться. Єдиний виняток — відповідь на кліп Циганової, але то просто вивело мене з рівноваги своєю наглістю. ( кліп Дубовського "Ответ маасковскому цырку" на мелодію однієї з пісень російської співачки Віки Циганової). А для того, щоб співати про Україну треба жити в ній. Я не можу давати оцінку жодним політичним процесам і партіям

— В одному зі своїх інтерв'ю Ви зізнавалися, що подіями після Помаранчевої революції були розчаровані. А на Майдан-2013 покладали надії?

— Ні, не покладав ніяких. Просто було шкода тих молодих хлопців і дівчат, які там стояли. Мені здавалось, що це повторення уже пройденого. Гадав, розженуть і на тому все закінчиться. А зараз я думаю, що Україна, як держава, може відраховувати свій початок саме із другого Майдану.

— Тобто українці Вас, емігранта, змогли здивувати?

— Так, звичайно (пауза). Мені важко висловити ті почуття, що в мене є, але я гордий тим, що це все відбулося. Мені дуже боляче, що такою ціною усе проплочено. Але я радий, що мої співвітчизники відчули себе народом, нацією, яка має свої ідеали і право на співіснування з іншими народами на рівних. Українці - не є раби і від цього мені дуже приємно.

— Особисто мене з усіх ваших пісень найбільше вразила «Хотят ли русские войны». Вона більш лірична і у ній не так багато сарказму. У вас був особливий стан під час її написання?

— В усіх моїх піснях в основу закладено якесь протиріччя, невідповідність у самому тесті або слів музиці. Наприклад ліричні слова із пісні «я люблю тебя жизнь, я люблю тебя снова и снова», а звучить такий конкретний військовий марш із надривними інтонаціями. А у пародії «Хотят ли русские войны» невідповідність просто очевидна. Справа в тому, що дійсно таки – хочуть. І це видно було із самого початку. Я не заходжу у соцмережі місяцями, а тут як зайшов раптово з'явились групи «Новоросия», «Россия своих не бросает», інші. І я побачив, як ці люди дійсно прагнуть крові, влади над «непокірними хохлами». Побачив ненависть, спрагу до війни.

— Маєте улюблені пародії серед створених Вами?

— Не сказав би, що улюблені, але більше подобаються останні. Вони більш виважені. Пародія «Я скажу тебе Русь» якось окремо стоїть. Вона була написана за один день. До самого музичного матеріалу я давно придивлявся, але не знав що на нього покласти, про що говорити. А тут – пішло.

І мені дуже весело стало, коли я прочитав один коментар під ним. Одна особа написала: «дякую вам, Вадиме, за те, що ви змусили мене прослухати ще раз цю красиву мелодію і наповнили її якимось змістом. Бо коли я слухала її в радянські часи то сприймала її, далі пише одним словом: ялюблютебярусьинадеюсьчтоэтовзаимно. І це все для мене була повна нісенітниця». Ну і ще подобається пісня про армію, що заблукала.

— Що б Ви хотіли сказати своїм слухачам?

— Хотів би звернутися до людей, які присилають мені свої тексти: я не та людина, яка їх співатиме. Я не співаю чужих пісень, тільки свої. Тому не шліть їх мені. Бо присилають багатого хорошого і різного, але здебільшого — різного. Але навіть хороші я не візьму. Мені дуже приємно, але якщо у вас є про що сказати — кажіть і співайте самі.