Про створення і життя команди розповідає один із перших футболістів Вінниці

У Вінниці наразі є лише один футболіст із першого складу теперішньої «Ниви», яка колись була «Локомотивом». Це 78-річний Михайло Петров. Він і досі по–спортивному підтягнутий і виглядає значно молодше свого віку. Петров був атакуючим півзахисником і періодично забивав вирішальні голи. Грав дуже технічно, міг за рахунок особистої майстерності фінтами та гострими передачами розхитати оборону суперника.

Михайло Петров нині провідний спеціаліст з дитячо–юнацького футболу Вінницького облспортуправління Міносвіти та науки України. Має звання Заслуженого тренера України.

— Михайле Васильовичу, можете згадати кілька найяскравіших епізодів періоду становлення професійної команди у Вінниці?
— Добре запам'яталося створення команди. Це було за ініціативи тодішнього керманича Південно – Західної залізниці СРСР Петра Кривоноса 16 квітня 1958 року. Команда складалася, в основному, із гравців дубля київського «Динамо» і деяких клубів України. А сам я з Орехово – Зуєво (Російська Федерація — авт.). Мене запросив на той час другий тренер Віктор Жилін.

Перший склад команди "Локомотив", 1958 р. Михайло Петров третій зліва

— Вболівальники «зі стажем», особливо ті, що бачили вашу гру, добре пам'ятають, що тоді Вінниця у футбольному середовищі Радянського Союзу мала значний авторитет, чи не так?

– Саме так! Команда в нас була справді дуже сильна і самобутня. До нас приїжджали на товариські та тренувальні ігри команди класу «А» (на кшталт сьогоденної Прем'єр – ліги) а також збірна союзу.

Взагалі, «Локомотив» одразу став командою суперкласу. Ми перемагали знані футбольні команди Мінська, Вільнюса, Львова, Одеси, Ленінграда, Риги. Особливо запам'ятався товариський матч проти бразильської команди вищої ліги «Мадурейра» (Ріо – де – Жанейро), яка переможно «пройшлася» по Європі, перемігши відомі команди. Бразильці вважали, що і у Вінниці зроблять «своє» діло. Проте, ми в них виграли із рахунком 4:2 (Михайло Петров забив вирішальні голи – авт.). Слава Вінницького футболу стала поширюватися ще стрімкіше.

– А чому ж не пограли у вищій елітній лізі футболу разом із «Динамо» (Київ), московськими Торпедо, «Спартаком», «Динамо», «Локомотивом», тбіліським «Динамо» тощо?

— Нашу команду, як-то кажуть, просто «затиснули». Хоча ми офіційно виграли путівку до вищої ліги у 1959 році. Проте, загальне керівництво, незважаючи на спортивну норму, нас туди не пустило. Вони домовилися між собою, що віддають наше місце харківській команді. І все через те, що Харків був значно більшим містом.

— Запрошення футболістам Вінниці до гранд – клубів були?

— Так, навіть з вищої ліги. Але ми трималися «скупчено» і не хотіли йти, щоб не руйнувати команду. Тоді грошей гравцям платили значно менше, ніж нині. Проте, ми у першу чергу грали за честь Вінниці і це не порожні слова. А те, що одиниці пішли до Донецька і Харкова, то це через шалений тиск на них.

— І наболіле питання. Що необхідно робити сьогодні, щоб відродити справжній професійний футбол у Вінниці?

— Відповім коротко позиціями:
а) треба «танцювати» від наявності грошей для утримання команди у професійному футболі;
б) об'єднати зусилля вінницьких клубів «Ниви» і «Вінниці», а також футбольних ДЮСШ;
в) треба, окрім адміністрації ФК, створити з порядних людей Наглядову Раду ФК;
г) адміністративно–господарча діяльність ФК має бути прозорою;
д) можливо, є сенс створити комерційну структуру при ФК, яка буде грошима допомагати ФК;
е) необхідно терміново просувати у великий футбол вихованців наших ДЮСШ, як це, наприклад, робив знаний Румменіге у команді «Баварія» (Німеччина). І менше закордонних гравців!

фото Володимира Ковиліна