Віктор Костюкевич — єдиний спортивний професор у Вінниці

 Віктор Митрофанович Костюкевич – засновник вінницького хокею на траві. А також — Заслужений тренер України. Консультант збірної України з хокею на траві. Віцепрезидент Вінницького клубу з хокею на траві чемпіона України - 2015 «Динамо – ШВСМ – ВГПУ». Викладач УЄФА з футболу. Віктор Костюкевич написав більше 200 наукових робіт, в тому числі 15 фундаментальних книг.

- Вікторе Митрофановичу, як ви визначилися, що спорт – ваша життєва справа?
- Коли мені було 2 роки, моя родина переїхала у Немирівський район – село Грабівці біля Південного Бугу. І я з 8 років на галявинах ганяв м'яча. А ще грали «вулиця на вулицю». І спорт припав мені по душі.

- У вас були мрії стати знаним спортсменом?
- Пам'ятаю, що в мене були різні мрії. Юнаком хотів грати за збірну Радянського Союзу. Проте, футболіст з мене не вийшов. Мріяв також тренувати збірну СРСР. І це теж не сталося. Проте «щось» з мрій того напрямку здійснилося: я був головним тренером національної збірної України з хокею на траві.

- Як заснували хокей на траві у Вінниці?
- На 4 курсі, я був граючим тренером збірної команди інституту з хокею з шайбою, тобто на льоду. Грав воротарем. І водночас тренував футбольну збірну інституту. Мене якось викликали в облспортуправління. Керівник мені показує директивного листа з Києва, в якому говорилося, що треба негайно розвивати хокей на траві, адже це олімпійський вид спорту. Мені запропонували створити і очолити команду з хокею на траві і я погодився. На той час, у 26 років, я тренував одразу 3 команди.

- Ви, мабуть, єдиний спортивний професор у Вінниці?
- Так і є. І по області теж. Взагалі, по Україні спортивних професорів одиниці.

- Чи мають поширення ваші наукові роботи, книги, учбові посібники ?
- Так, мають. Так, книга «Управление тренировочным процессом футболистов в годичном цикле подготовки» є у Росії, Білорусії, Голландії, Канаді, Азербайджані. А книга «Моделирование соревновательной деятельности в хокее на траве» є у тренерів збірних команд України, Росії, Білорусі, Азербайджану. Надрукована і найбільша моя книга на 955 сторінок «Моделирование тренировочного процесса в хоккее на траве».

- В чому ви вбачаєте пріоритет у своїй професійній кар'єрі – викладацька робота, тренерська чи наукова?
- Пропрацював тридцять п'ять років і сам думаю, хто я більше: викладач, тренер чи науковець. І бачу, що всі три напрямки водночас. Як тренер, я підготував більше за півсотні майстрів спорту, працював головним тренером збірної України з хокею на траві, головним тренером збірної жіночої, приймав участь у вагомих змаганнях, зокрема, у двох фіналах чемпіонату Європи, у відбірних іграх до Олімпіади, до чемпіонату світу.
Як науковець, маю чимало різноманітних наукових робіт; фундаментальних книг, посібників та методичних матеріалів по спорту.
Як викладач, окрім лекцій у своєму Педуніверситеті, я ще читаю лекції у київському Центрі ліцензування тренерів з футболу за програмою УЄФА. Мене туди запрошують для занять з відомими тренерами України.

- Все ж таки, якому виду спорту ви «більше вдячні»?
- Зрозуміло, хокею на траві. А що стосується футболу, то він надав мені можливість спілкуватися у Києві з усіма тренерами Прем'єр – ліги, кращими тренерами 1-ї та 2-ї професійних ліг. Там я їм презентую свої книги з футболу. Часто просять ще примірники.

- Ваші пропозиції щодо розвитку фізичного виховання і спорту?
- Треба активніше їх поширювати. В кожній школі має бути спортмайданчик і, бажано, зі штучним покриттям.
По–друге, треба значно більше спортивних шкіл.
По–третє, бажано, щоб люди середнього віку теж мали більше можливостей займатися спортом і були здоровими. Я був майже у всіх країнах Європи. Там повсюди в житлових масивах є огороджені спортмайданчики, куди городяни приходять, платять невеличкі гроші за певний час, і займаються спортом. Треба, щоб і в нас у кожному дворі був спортмайданчик у належному стані.
- І, наостанок, чи займаєтесь ви особисто фізкультурою чи спортом?
- Щодня ходжу на фіззарядку на Вишенське озеро.

Фото Володимира Ковиліна