Маленьке село Межирів у Жмеринському районі має славетну історію, про яку нині нагадують хіба що залишки костелу Вознесіння, повідомляє кореспондент Vlasno.info.

Цей костел було збудовано в стилі пізнього бароко у 1794 році на гроші тодішнього власника Межирова, польського графа Анджея Орловського. Костел мав чимало прихожан і довгий час був однією з головних культових споруд в окрузі. До його приходу належали села Мартинівка, Северинівка, Срібний, Курилівці, Макаров, Носківці і ще 15 сіл. Достеменно відомо, що на початок ХХ ст. межиріченська римо-католицька парафія налічувала 1438 прихожан.

Після війни, у 1945 році радянська влада закрила костел і влаштувала там колгоспний склад зерна. На жаль, від колись величної витонченої споруди до наших часів збереглося зовсім небагато. Зовні вона облуплена, вся покрита тріщинами і розсипається буквально на очах, хоча на фасаді збереглася ліпнина у стилі рококо. До того ж, там вже давно немає даху. Всередені ситуація ще гірша: всюди на підлозі розкидані цеглини, що відпали від стін та стелі. Самі ж стіни, які, здається здатні впасти від найменшого доторку, подекуди розписані "наскельним живописом", що лишили після себе місцеві мешканці чи туристи.

Сумно, але занепад костелу символізує загальний занепад Межирова. Колись це вмираюче село, в якому лишилося всього-навсього близько трьох сотень мешканців, було багатолюдним містом. Ще у 1591 році він отримав магдебурзьке право і право на самоуправління, в той час як Вінниця отримала аналогічні права лише у 1640 році.

За всю історію Межировом володіла і Річ Посполита, і повсталі українські козаки і навіть Туреччина.

Після другого розділу Польщі Межирів разом із всім Поділлям відійшов до Російської імперії. Ще певний час в місті бурхливо розвивалася торгівля та ремесла, але із розвитком будівництва залізних доріг, коли сусідня Жмеринка стала великим залізничним центром, воно почало поступово знелюднюватися.

До 1934 року Межирів був районним центром із школою, синагогою, продуктовим та промисловим магазином, речовим ринком та базаром. До Другої світової війни в ньому проживало 1200 людей.

Сьогодні ж село не має навіть школи. До того ж, до нього не ходять автобуси. Місцевим мешканцям доводиться самотужки діставатися сусіднього села Рів, аби сісти у громадський транспорт.

Втім, це село варто відвідати, адже дух минулої слави все ще відчувається у ньому.

Фото Олександра Сашньова