На околицях мальовничого села Оксанівка Ямпільського району на березі Дністра на стрімких скелях можна побачити отвори на зріст людини. Як з'ясували науковці, колись то були келії монахів. Побувала на запаморочливій висоті біля печер і кореспондентка Vlasno.info, а поспілкувавшись із дослідниками-археологами цього місця дізналася чимало цікавого про печерний комплекс біля державного кордону України.

Науковці називають це місце скельно-печерним природно-антропогенним комплексом. Під час досліджень пам'ятки нарахували 27 приміщень, якими помережані прямовисні вапнякові скелі на висоті приблизно 40-50 метрів над Дністром.

У 2003 та 2013 роках місце досліджував професор Чернівецького державного університету Богдан Рідуш та археолог Павло Нечитайло. Вони дійшли висновку: над Дністром у скелях був монастир келіотського типу. Про це розповідає Павло Нечитайло у своєму матеріалі на «Історичній правді».

Чимало тут і скельних зображень, в основному – хрести, геометричні малюнки, а ще тварини, люди тощо. Знайшли на одній зі стін і кириличний напис у рамці, де збереглася дата: «...року 1673».

А у одному із приміщень тоді виявили навіть залишки глиняної обмазки печі, де зберігся фрагмент деревини. Відібрали зразки цих матеріалів та відправили у лабораторію Кракова, де методом радіовуглецевого аналізу визначили б їх вік.

У квітні 2014 року науковці отримали результати експертизи із Кракова. Вони збігаються із написом, який знайшли у одній із печер – 1673 рік.

Отож, час існування печерного монастиря в Оксанівці – друга половина XVII століття.

Через фізичне вивітрювання пам'ятка руйнується. До скель дістатися важко, ведуть туди підступні стежки крутими схилами з вапняковою породою, яка подекуди «тікає» з-під ніг.

Тому, перш ніж вирушати до печер в Оксанівці, варто озброїтися досвідченим гідом із місцевих мешканців. Або – попросити про це монаха, який є на цій території. Він сам живе тут. Є ще, щоправда, пес, який охороняє отця та прискіпливо обнюхує відвідувачів святині.

Найближчим часом місце планують трішки облагородити, спорудити при вході капличку, де відвідувачі та віряни змогли би помолитися чи поставити свічку.

Туристів, каже монах, зараз мало, бо мало хто знає про це місце. Однак і місцеві мешканці, і районна влада зацікавлені у тому, аби популяризувати святиню серед мешканців області та країни — таку пам'ятку поруч із мальовничою природою не зустрінеш, напевне, ніде в Україні. До речі, першим монахом, який вже у наш час оселився тут, у цих печерах був отець Антоній. Він прийшов сюди у 2003 році. На місці, де він жив у наметі, зараз стоїть іконка.

Застаємо монаха за роботою – спеціальним пристроєм виготовляє у невеличкому приміщенні свічки. Каже, для Лядівського монастиря. На стінах кімнатки – чимало ікон, у повітрі витає запах ладану та...грає радіо.

Чоловік небагатослівний, обробляє віск та вкидаючи його у чайник, перетоплює, аби вийшли нові свічки.

Він і пильнує, аби у одній із печер завжди стояли ікони, нагадуючи про минуле цього місця.

А монахи, варто зауважити, знали де оселитися: із печер відкривається запаморочливо гарний краєвид на Дністер та Молдову, скелі, дерева, багато зелені. У таких умовах самітне життя монаха не таке вже й одноманітне.

Фото Людмили Кліщук