Переяслав-Хмельницький – одне з найдавніших міст, що відоме, як місто музеїв. Знаходиться у 85 км від столиці України. Перша згадка про нього датується 907 роком, тоді місто було столицею Переяславського князівства. На його території були знайдені залишки поселень людей, які жили тут близько 15 тисяч років тому. З тих пір кожна наступна епоха залишала свій слід на цих землях у вигляді археологічних знахідок та пам'яток тогочасної культури. Журналістка Vlasno.info дізнавалась про найцікавіші експонати світового значення, зібрані у музеї народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини.

Варто зазначити, що Переяславське князівство відоме своїми важливими історичними подіями та видатними особистостями: тут народились та жили Г. Сковорода, Шолом-Алейхем та В. Заболотний, а Тарас Шевченко написав свій знаменитий «Заповіт».

Історико-етнографічний заповідник «Переяслав» буде цікаво відвідати всією сім'єю. На 30 гектарах представлені експонати Трипільської та Черняхівської культур, предмети побуту, пам'ятники та святилища мідного та бронзового епох.

Загалом, до складу музею під відкритим небом входять 13 тематичних музеїв: музей українських звичаїв та обрядів, музей хліба, музей рушника, музей прикладного мистецтва, музей історії православної церкви, музей бджільництва, музей сухопутного транспорту, музей космосу та ін.

На території заповідника знаходяться макети сільських будинків, які належали ткачу, столяру, ковалю, гончару, грибнику, пасічнику або ж священику. Унікальне начиння, ремісниче обладнання, та предмети інтер'єру – все це свідчить про приналежність до різних верств населення.

Відчути атмосферу та перенестись у минуле допомагають жінки, які оберігають та доглядають унікальні хатки.

Дізнатись про звичаї та традиції українського народу пропонують з огляду пам'яток кам'яної доби, доходячи згодом до хаток часів Київської Русі.

Металургійні горни І-ІІ століття використовували для одноразової плавки металу. Кожен горн виробляв близько 20 кг заліза із використанням збагаченої болотної руди та деревного вугілля. Концентрація горнів такого типу була унікальним явищем у часи ранньослов'янського населення.

В давні часи хати прикріплювали до дерева, воно служило опорою для стін та даху.

Ось ця хатка є типовим прикладом житла XI століття. Хатинка із соснових колод топилася «по-чорному», весь дим виходив всередину. Для того, щоб регулярно провітрювати приміщення, будинок оснащували дверима, що обертались на дерев'яній осі «бігуні».

Хатину гончара можна впізнати за численними виробами з глини, які свідчать про майстерність та народний смак умільців. В другій половині ХІХ століття місячний заробіток гончара становив близько 9 карбованців.

Двір одного з найпопулярніших харчових промисловців – олійника, складався з хати, комори та клуні. В сінях зберігали основні знаряддя праці та посуд для зберігання олії. В клуні розміщували стаціонарну гвинтову олійницю. Інтер'єр житла був у традиційному стилі.

Хата бондаря відзначалась своєю простотою. Оселя мала традиційний інтер'єр, в сінях знаходилась майстерня, знаряддя праці та заготовки майстра. В дворі розташовувалась клуня та повітка.

Садиба священика знаходилась біля церкви, недалеко від школи. В дворі – будинок, комора, саж та повітка. Оселя була 4-дільною, а дах покривали черепицею. Меблі для українського духовенства виготовлялись за індивідуальним замовленням, посуд був фабрично-заводського виробництва, рушники – кролівецькі та мережані.

Заможні верстви населення користувались привілеєм утримувати шинки, відомі з часів київської русі. Хата мала відкритий ґанок та ділилась на дві частини: у лівій жили господарі, а в правій був шинок. У коморі знаходилось устаткування та самогонний апарат. На вхідних дверях був малюнок: спокуслива карта та дві чарки. А купити горілку можна було навіть вночі, через віконечко біля дверей.

Тут є оселя повитухи, яка нагадує хату Баби Яги на курячих ніжках. Повитуха була поважною особою на селі, приймала пологи у жінок та зналась на травах, лікувала хворих.

Відвідувачі музею мають можливість порівняти оселю бідняка, середняка та заможного селянина.

На території музею знаходиться 16 млинів XVII-XIX століть, які використовувалися для перемелювання зерна, для виготовлення крупи і як сукновальні.

Крім цього, всі охочі мають можливість відвідати окремі тематичні музеї.

Музей під відкритим небом працює щоденно з 9-ї до 17-ї години.

Вартість входу має символічну ціну. В середньому, для дорослого – 30 грн, для дитини – 15 грн.

Нагадуємо, понад 320 тисяч туристів відвідують Вінниччину щороку.

Фото авторки