У світі існує небагато дійсно вагомих причин, що можуть змусити піднятися з ліжка о пів на третю глухої осінньої ночі. І одна з них – мандрівка з тур-клубом «Бідняжка» у Житомирську область. Спочатку – до двічі старшого за Вінницю Олевська, а потім в дивну місцину, що носить назву «Кам'яне Село», повідомляє Vlasno.info.

Шлях до Олевська пролягає через Коростень. Той самий, що колись був Іскоростенем, який спалила княгиня Ольга. І якщо зі шкільного курсу історії у вас в пам'яті залишилися відомості про те, що Іскоростень був столицею Древлянської землі, то ця подорож – гарний шанс розширити коло своїх знань. Бо Олевськ – це також Древлянщина.

Заснування міста, де сьогодні мешкає близько десяти тисяч жителів, пов'язують із іменем одного з синів Святослава Хороброго – Олега. Точніше, пов'язували. Адже результати розкопок, що тривають на місці давнього городища, свідчать: місто є старшим років на двісті, тобто засноване не в десятому, а о восьмому столітті нової ери. А відтак Олег Святославович вважатися батьком-засновником Олевська вже не може.

До речі, прожив цей князь лише 20 років. Що не завадило зобразити його на полотні, що висить у місцевому краєзнавчому музеї, зрілим чоловіком.

Є в музеї й експозиція, присвячена природі краю. А оскільки край бурштиновий, то не обійшлося й без бурштинового стенду.

У 2014-15 роках поклади сонячного каміння у прямому сенсі слова захопили представники злочинних угруповань з Житомирської та сусідніх Волинської та Рівненської областей. Видобували бурштин варварським методом – і лише «свої». Місцевих до каміння допускали лише двічі на день, даючи сигнал пострілом угору. Після цього сигналу натовпи шукачів кидалися до копанок. Якщо впав і не затоптали – вважай, що пощастило.

Переказують екскурсантам і оповідь, що ходила серед видобувачів бурштину. Ніби в одного дідуся був камінь із замурованою в ньому цілою жабкою. І ніби пропонували йому за цю брилку шалені гроші. Але дідусь чомусь вирішив камінь розрізати. А розчленована жабка чомусь покупців не зацікавила...
Але повернемося до Олевська давнього. Свідком його історії, що зберігся до наших часів, є колодязь глибиною 12 метрів, який розкопали археологи в городищі Бабина гора.

За їхніми припущеннями, тут знаходилася дерев'яна фортеця, від якої, на жаль, нічого не залишилося.

Ще одна знахідка, але вже не археологів, а місцевих жителів, – дерев'яний човен, який видовбали з цільного дерева. Довжина плавучого засобу сягає дев'яти метрів, і це викликає запитання щодо його походження. Адже хоча в цій місцевості такі човни й були звичним засобом пересування річкою Уборть, вони мали вдвічі меншій розмір. Тож не виключено, що мандрував човном, вік якого поки що не встановлено, не місцевий житель, а купець або митар.

Сарай, де зберігається човен, а також вхід до Бабиної гори охороняють пес Петрович та його блакитноока подруга на ім'я Ніка.

Влітку їх підгодовують археологи, які тут працюють, а решту часу – місцеві жителі та туристи. Тож коли будете планувати поїздку до Олевська, потурбуйтесь про смаколики для чотирилапих.

Не відмовиться від ласощів і руда парочка, яка вартує на в'їзді до Камінного Села. Ця місцина в лісі розташована кілометрів за 30 від Олевська.

І хоча відстань невелика, тривалість автоподорожі залежить від майстерності водія та габаритів засобу пересування. Чим менша автівка – тим більше шансів, що не доведеться йди пішки більше, ніж того хотілося б.

А йти доведеться і по піску, що нагадує про узбережжя Балтійського моря. Як, власне, й сосни, яких в цьому бурштиновому краю, мабуть, більше, ніж будь-яких інших дерев. За винятком хіба що берез.

А ще ця місцевість може викликати дежа вю у тих, хто дивився фільми про події Другої світової війни. Іноді виникало враження, що ось-ось або німецькі солдати на мотоциклах назустріч виїдуть, або партизани з гвинтівками вийдуть.
Або січовики, що захищали кордони Олевської республіки, яка існувала тут у серпні-листопаді 1941 року.

Але шлях нарешті подолано – і ось воно, Камінне Село. І якщо в Японії відвідувачі знаменитого Саду каменів шукають той, що під номером 15, то на 15 гектарах поліської землі можна і від гріхів очиститися, і бажання загадати, і відбиток божої ноги побачити. Звичайно, якщо повірити в реальність місцевих легенд.

Перша із них – про назву місцевості. Зараз збереження інтриги скажу лише, що йдеться в ній про покарання за жорстокість та жадібність.

Але навіть якщо скнарою бути погано, це зовсім не означає, що погано також бути багатим. А загадати купу грошей можна доторкнувшись до каменю. Такий самий ритуал – і для інших бажань. Окрім любові. Бо тут потрібно ще й обійти навколо каменю із відповідною назвою, яку він отримав завдяки специфічній формі.

Утім, декому валун нагадує гриб зі шляпкою. Тим більше що грибів тут – хоч лопатою греби. Хоча й не усі вони того варті.

Але найважче випробування очікує на тих, хто мріє очиститися від гріхів. Для цього потрібно протиснутися крізь щілину в Божому камені. Якщо вдалося – вважай себе невинним, як при народженні. Для закріплення ефекту можна ще й на цей камінь піднятися. Але тут потрібно бути обережним, бо енергетика каменю на різних людей впливає по-різному. Комусь після сходження легко на душі стає, комусь, навпаки, паморочиться. Тож якщо не впевнені у наслідках – то краще не ризикуйте.

І на завершення – декілька слів про походження каменів Камінного Села. Перша – містична, що пов'язує їх із британським Стоунхенджем та навіть з інопланетянами.

За версією номер два, брили приніс льодовик, що дістався цих країв аж із території сучасної Норвегії. Версія номер три – каміння місцеве, але піднялося на поверхню внаслідок тектонічних процесів. Припускають навіть, що вони є частиною єдиного гірського кряжу, який колись з'єднував ці міста з Кавказьким хребтом. Підтвердженням цієї гіпотези є рослина під назвою «азалія понтійська», знайти яку можна лише в цих лісах – та на Кавказі. Квітне вона жовтогарячим цвітом та має аромат, подібний до жасмінового, але потужніший та більш приторний. Але щоб відчути його, в Камінне Село потрібно приїздити влітку.

Але навіть восени ви не пошкодуєте, що заради мандрівки піднялися з ліжка о пів на третю.
Читайте також: Єгипетські пригоди: нетуристичний Каїр, схід сонця в Луксорі та фарби гробниць
Фото Катерина Баркалова
Додати коментар
Помітили помилку в тексті? Виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter