Перші чіпси на Вінниччині готували селяни з Лучинець

Неоготичний костел у селі Лучинець, що в Муровано-Куриловецькому районі будувала жінка, а ще сто років тому місцеві мешканці тут робили на продаж сушену смажену картоплю, яку нині називають чіпси, про це кореспонденту Vlasno.info розповіли місцеві мешканці.

‒ Походження назви нашого Лучинця достеменно невідоме. Ймовірно, що від слова луч (промінь сонця). Очевидно, що назва походить з язичницьких часів, бо ще колись, до радянського періоду, село умовно поділяли на частини Громівка (поклонялися грому) й Вітрянка (поклонялися вітру), ‒ каже уродженка села Лучинець Вікторія Лисак.



Рельєф Лучинця доволі горбистий. Існує легенда, що колись там між двома високими горбами була долина, в якій жили перші люди. На горбах жили вітер та грім, яких дуже боялися люди. Але одного разу, грім і вітер полетіли назавжди і залишилося там лише ясне сонце й люди, яких згодом почали називати лучинці оселялися на тих горбах.




В тій долині, де поселилися перші люди Лучинця досі є джерело, в якому ніколи не замерзає вода. Місцеві мешканці кажуть, що це особлива криничка і при будь-якому морозі вона не замерзає.

‒ Джерело це ніколи не зменшує подачу води, вона ніби невичерпна. Там стоять насоси, які подають воду на все село. Іноді воду навіть не потрібно гріти, бо подається з джерела тепленька, ‒ зауважує місцева мешканка Зоя Лисак.

Люди розповідають і про розкішний костел Вознесіння Діви Марії в неоготичному стилі, який був збудований у 1860 році. За кошти пана Уруського костел будувала жінка Меланія Собанська. Про цю жінку, на жаль, не збереглося інформації, але у переказах люди розповідають про розумну та творчу особистість Меланію. До цього в селі вже був дерев'яний костел, збудований у 1764 році, який згодом згорів.

Нагадаємо, ще одним із найкращих зразків неоготики в регіоні є Костел Святої Анни у місті Бар. 

‒ Старші люди розказують, що колись у тому костелі склад був і навіть танці робили. Ходити туди за справжнім призначенням щоб помолитися місцева влада забороняла, навпаки ‒ влаштовувала гульки, ‒ розповідає місцева мешканка Ніна Горбик. ‒ Католики туди в той час не ходили, а православні чи то не знали чи не розуміли то бігали на ті гульки.


Є у селі і православний храм, зараз туди ходить більша частина населення, бо люди з польським корінням потроху повимирали.

Ще до недавна за селом, на Могилівському шляху стояв великий камінний хрест, на якому вирізьблені певні записи. Люди зазначають, що очевидно, це був своєрідний дорожній знак, який вказував напрям у різні населені пункти.


Колись село Лучинець було містечком і навіть районним центром. У селі була велика гуральня і навіть підприємство із сушіння фруктів та овочів.

‒ Моя свекруха розповідала мені, що вони сушили тонкі шари картоплі, жарили і кудись відправляли на продаж, може й за кордон. А картопля та була схожа на наші сучасні чіпси, ‒ пригадує місцева мешканка Ніна Горбик.

Пані Ніна розповіла ще один спогад своєї свекрухи. Та переказувала, що в них в селі жила багата пані, яка часто каталася на бричці і любила плавати на пароплаві на ставку. З тих часів у Лучинці зберігся водяний млин, щоправда вже давно він не працює.
selo-lutchinetz-mlun

До сьогодні в Лучинці зберігся перший у селі трактор із залізними колесами, який встановили наче памятник.






Фото: foto-planeta.com