Сьомого грудня Катерини святкують свої іменини. Дівчата ворожать, закликаючи свою долю, а парубки напередодні цього дня повинні постувати — тоді доля пошле їм гарну дружину.

На Катерини жінки, дівчата не затоплювали печі, "аби їхнє життя не курилося".

Не обходиться у цей день і без народних прикмет. Одна з них: Як на Катерину холодно, то буде голодно. А ще зі свята Катерини колись починалися лютi морози. І у народi казали: "Як Катерина по воді, то Різдво по льоді"

Старі люди казали: жінка має дві долі – від Господа і від нечистого. А щоб судьба не прийшла та не вчепилась від того, що не згадується при хаті, матері вчили дівчаток уже з дитинства молитися до святої Катерини.

А Vlasno.info запитав у вінницьких Катрусь: наскільки важливим для них є цей день? Чим є для них їхнє ім'я та чи допомагало якось це ім'я у житті?

Хотіла бути Світланою

Директор Вінницького обласного краєзнавчого музею Катерина Висоцька із самісінького ранку — на роботі. Працює та паралельно приймає вітання.

– Вранці привітали рідні: сестра, брат, син. Потім приєдналися друзі. Прийшла на роботу — вітання приймаю від колег. Але цей день не відрізняється якось особливо, є багато справ, які потрібно вирішити. Вже увечері з'їм тортика у колі друзів та рідних, – каже Катерина Іванівна. – До імені свого я звикла, мені дуже комфортно з ним іти по життю, воно милозвучне та приємне. Хоча у дитинстві мені це ймення не подобалося, думала, що назвали якимсь старим ім'ям (сміється — Авт.). Хотіла бути Світланою. Але потім зрозуміла, що класика, навіть у імені — це завжди гарно.

Ім'я дала бабуся

Педагог та поетеса Катерина Девдера каже, що нинішні іменини — не менш важливі, як день народження. Таке ім'я їй дала бабуся, яку Катя дуже любить, тому її ймення — це, найперше, згадка про бабусю та її любов.

– Люблю це ім'я. Знаю, що свята Катерина була красивою, мудрою, гідною і знала багато мов, а ще мала дар оратора. Коли думаю про ці її чесноти, хочу бути схожою до неї, – ділиться Катя. – Чи допомагає ім'я у житті – трохи важко сказати. Думаю, моя свята мені допомагає. Бо ім'я можна дуже по-різному асоціювати. Наприклад, з Єкатериною ІІ, чи навіть Катериною Шевченка. Це не дуже приємно. Зате асоціації з Катериною Білокур – приємні. У цей день або напередодні стараюся бути в Божому храмі. Рідні й друзі вітають – це дуже приємно. Вірю, що мій ангел-охоронець всіляко мене оберігає, за що Йому вдячна.

Ім'я фіолетового кольору

У вінницького дизайнера Катерини Подрєзової — ще чотири сестри (Тетяна, Надія, Марина, Світлана) та брат Тарас. Імена дітям обирав татусь.

– Моє ім'я мені завжди подобалося. Мені, як творчій особистості, чомусь здається, що воно фіолетового кольору, – каже пані Катерина. – У цей день завжди першими вітають рідні, з ними і святкуватиму. Тому й асоціація відповідна з цим іменем: воно об'єднує. Найперше — мою родину. Катерина — це затишок та єднання.

Святкуємо у родинному колі

Лікарку Катерину Рудюк (відділення мікрохірургії ока Вінницької клінічної лікарні імені Пирогова) зранечку вітають зі святом і рідні, і колеги, і навіть маловідомі люди — пацієнти.

– Тато дуже хотів, аби його донька називалася Катериною. Так і сталося. Святкуватиму цей день увечері в затишному родинному колі.

Ангел-охоронець оберігає від негараздів

Головний лікар Чернівецького районного медичного центру первинної медико–санітарної допомоги Катерина Зінченко переконана: ангел-охоронець оберігає її від всіх негараздів.

– Я людина віруюча, тому завжди до нього звертаюся. Назвали мене на честь моєї троюрідної сестри. Зараз вона — лікар-терапевт та моя колега. Зараз нас поєднує 20 років стажу. Свята Катерина має велику силу. Зранечку привітали дочки, зять, внук, зараз продовжують телефонувати друзі та рідні. Святкуватиму увечері, в родинному колі.

Моє ім'я красивого вишневого кольору

Педагога та вихователя вінницької школи "АІСТ" Катерину Ткачук назвали на честь бабусі по материній лінії.

– Я її ніколи не бачила, бо вона померла досить молодою, моїй мамі було лише 16. Мене завжди напружували розмови про мою покійну бабусю, бо в цей час на мене всі дивилися якось особливо, і мені це не подобалося. Але на Катерини я завжди мала гарного подарунка від маминого брата, тому із радістю чекала цього дня, – згадує Катерина Григорівна. – Коли я вчилася у першому класі, вчителька наклеїла моє ім'я на якусь бордову хмаринку, тому я досі вірю, що воно красивого вишневого кольору. Я тоді не любила, щоб мене називали Катрусею чи Катериною, бо думала, що всі Катрусі – малявки, а Катерини – старі. Довгий час на мене казали тьотя Катя (інколи пані Катерина), коли я працювала із маленькими дітками. В той же час вчителька польської мови казала на мене Катаржина альбо Кашя. (Чоловік, глузуючи, називав Кашкою). Коли я стала подорожувати Європою, то зрозуміла, що завдяки своєму імені я стаю однією із їхніх Кейтлін, Катерін, Катаржин, тобто для них я вже не така й чужинка. Я люблю, коли мене називають Катериною Григорівною. Не задля шанобливості, а пам'яті про тата... Хоча по імені він називав мене вкрай рідко. До своїх сорока двох я була його доцею. Мені подобається, коли моє ім'я звучить поряд із чоловіковим. Якось поет Тарас Федюк, підписуючи нам свою книгу, сказав, що я Тарасова "поема". Не знаю чи мого янгола теж звуть Катериною, але судячи із мого життя, він то в холодочку валяється, то добрячою шухлею, аж до мозолів на руках, горне разом зі мною життєву дорогу. Але сьомого грудня він обов"язково покине все, питиме каву із молочною хмаринкою і радітиме, коли мені потелефонують, привітають чи просто обіймуть. У нього свято, бо всі про нього згадують, хвалять, хоч і завалюють роботою. А ще я знаю, що в цей день я отримаю незмінного особливого гостинця (уже двадцять третього у моєму житті) від особливої для мене людини.

Фото: umh.org.ua