У Вінниці на території військового шпиталю на березі Південного Бугу в скелі знаходитися колишній військовий штаб. Але це місце цікаве тим, що тут у колишньому технічному приміщенні, яке знаходиться перед входом у бункер, обладнали церкву. Храм діє вже 12 років.

– 1990-х роках тут було все занедбане. У приміщеннях бункера збиралися наркомани, жили бомжі, компанії збиралися покурити і випити. Я звернувся до влади, щоб дали мені це місце для церкви і вони погодилися. У 2003 році почали тут облаштовувати храм, - говорить настоятель церкви протоієрей Олексій.

Протоієрею Олексію 42 роки. Сам він не з родини священиків і у школі вивчав науковий атеїзм. Але потім знайшов свій життєвий шлях і вирішив присвятити себе релігії.

– Люди приходять сюди, щоб наблизитися до Бога. Мене політика абсолютно не цікавить. Це все формальність. Ми всі належимо до Української Православної Церкви. Те, що ми молимося за патріарха Кирила – це наша церковна справа, такі у нас правила. Я ось регулярно їжджу у зону АТО на всі українські блокпости і допомагаю нашим солдатам, - додав протоієрей Олексій.

Ця церква наочно показує, що не обов'язково будувати дорогі і грандіозні храми, щоб помолитися Богу. Достатньо взяти покинуту будівлю або бункер. Прибрати всередині, облаштувати приміщення всім необхідним і ось вам повноцінний храм.

Що самого приміщення церкви, то бункер побудували у 1937 році. Назвали його на честь тодішнього Народного комісара оборони СРСР Климента Ворошилова. У народі це місце називають «ставка Ворошилова». Ставку побудували для вищого командного офіцерського складу. Тоді недалеко проходив кордон із Румунією. Сталін планував напасти на Європу, то це місце було стратегічним. Під час окупації німці використовували бункер для своїх потреб.

Після війни у бункері розташувався командний пункт радянської армії. За словами протоієрея Олексій «ставку Ворошилова» закрили в 1982 році, але ключі від герметичних дверей вагою в тонну, є у священика.

Сам бункер невеликий. Довжина його близько ста метрів.

Освітлення тут немає. Під ногами немає підлоги і доводитися йти по трубі. Майже всі кімнати порожні. Все що залишилося з військового минулого - це залишки вентиляції, генераторів і трансформатори. Наприкінці бункера просочується джерело: вода по стіні тече під підлогу.

Протоієрей Олексій тут хотів зробити монастир, але у такій вологості ніхто жити не буде. У планах церкви привести бункер у порядок і використовувати для своїх потреб.

Фото Влада Боднара