У ситуації, що склалася навколо приміщення за адресою Грушевського, 2, я виступаю у подвійній ролі – як депутат Вінницької міської ради та директор Вінницького інституту Університету «Україна». І це намагаються всіляко використати мої опоненти і очорнити, маніпулюючи думкою громади і перекручуючи факти говорити, що це погано і що я маю особистий інтерес.

Грошей з оренди корпусу вистачило б на фінансування профтехучилища

Зізнаюсь чесно, я маю особистий інтерес у тому, що приміщення треба здавати тим, хто платить в бюджет «живі гроші», бо це гроші людей. Приміщення, у яких власником є громада, повинні однозначно здаватись в оренду на прозорому відкритому конкурсі. Головним критерієм мають бути кількість грошей, які отримають від оренди люди. Бо так робить влада, яка піклується не про себе, а про людей, так роблять справжні господарі. От подивіться – зараз іде мова про те, що заклади профтехосвіти передаються на баланс обласної ради. Тобто фінансувати їх треба з бюджету. Перспективи погані, бо, як завжди грошей немає. І саме тому недавно працівники ПТНЗ влаштували мітинг під обласною радою. Який закінчився, по суті, нічим. 

Гроші можна було б взяти, наприклад, від оренди приміщення на Грушевського, 2. Надходжень у бюджет від оренди цього приміщення вистачило б, наприклад, на фінансування одного закладу ПТО.

У нас навчаються 107 інвалідів, серед яких теж є переселенці з окупованих територій

Ще інтерес мій у тому, що наш навчальний заклад – єдиний інклюзивний вищий навчальний заклад на Вінниччині. У нас навчаються 107 інвалідів з усієї України, у тому числі інваліди-переселенці з Донецька і Криму, навчається 48 АТОвців. Ми, не зважаючи на усю складну економічну ситуацію в державі, знайшли можливість надавати знижку учасникам АТО та їхнім дітям у розмірі 50% від вартості навчання . І це я, нагадаю, без копійки бюджетного фінансування. Так, дійсно, інтерес у тому, що інваліди і АТОвці більше нікому не потрібні крім недержавного вишу. Більше того, ми готові платити близько 1 млн. грн. на рік у бюджет області, ще й запропонували програму по безкоштовному навчанню АТОвців та їхніх дітей. Але, виявляється, влада у цьому не зацікавлена – не треба гроші в бюджет, не треба інваліди, не треба АТОвці...

Я проти продажу комунального майна, а цей корпус хочуть передати з комунальної в державну власність

Моя позиція і як директора Вінницького інституту Університету «Україна», і як депутата, у цьому відношенні однозначна і послідовна – подивитися мої поіменні голосування у Вінницькій міській раді – завжди «проти» продажу/приватизації комунального майна. Майно людей – власність Вінничан і воно повинно приносити гроші людям! Наприкінці грудня 2015 року я випадково дізналася, що донецьким університетом було ініційовано вивід приміщення на Грушевського, 2 – майна комунальної власності вінницької області у державну. Тоді мені не залишилося нічого іншого як розпочати боротьбу – як вінничанці і патріоту, у першу чергу. Дякувати Богу, тоді вдалося врятувати приміщення і залишити у власності вінничан.

Така моя позиція, однозначно, не подобається людям, які зацікавлені зовсім в іншому – в «прихватизації». Саме тому з'являються від таких людей публікації, мета яких одна – очорнити депутата, яка стоїть за простих людей і не боїться викривати оборудки прихватизаторів. Зараз, наприклад, намагаються зманіпулювати суспільною думкою, по темі переселенців.

До ДонНУ ставлюся як до колег - з повагою. Абсолютно переконана, що вінничани прийняли їх пречудово. Навіть пожертвували корпусом заводу-флагмана «Кристал». І, на жаль, у тому випадку з репутацією ювелірної гордості Вінниччини та й України – всі ми пам'ятаємо судовий позов директора заводу «Кристал» проти ректора донецького про те, що завод закрився.

Державні виші утримуються з кишень людей

Як депутат Вінницької міської ради можу вам сказати, що з міського бюджету м. Вінниця минулого року виділили більше 1 млн. 700 тис. грн. на «переселення» заводу в інший (менший) корпус, щоб заїхав донецький університет. Сьогодні ДонНУ має як мінімум вже 3 приміщення – завод «Кристал», колишній «Хімзавод», «Інфракон» на Київській. І за все продовжують платити люди зі своїх кишень. Адже відмінність державного університету від приватного ВНЗ одна – у тому, що державні виші утримуються за рахунок грошей людей – тобто бюджету, а приватний буде платити людям гроші за оренду.

В черговий раз у Вінничан буде можливість прослідкувати, чи переможуть інтереси простих людей – громади Вінниччини, над інтересами бізнесменів-чиновників.

Ганна Давиденко