Торез-фото

«Мене силою відокремили від країни, призначили мені правителів» – шахтар про окупований Донбас

16 травня 2016, 08:32

Про життя за лінією розмежування розповів шахтар із Тореза

Новини Вінниці | Новости Винницы | ВЛАСНО.info

«Мене силою відокремили від країни, призначили мені правителів» – шахтар про окупований Донбас

    Додати коментар

Про життя за лінією розмежування розповів шахтар із Тореза

Vlasno.info продовжує серію публікацій про життя мешканців на тимчасово окупованих територіях України. Попередній герой нашої публікації — Олександр із Донецька. Сьогодні розповім вам про шахтаря. Він мешкає у містечку Торезі на Донеччині, йому трохи більше 30 років. Торез — це тил, тому важка техніка тут не їздить, інколи з'являються люди у військовій формі, але без зброї.

Неактивна громада, кухонні дебати, побитий професор філософії

Тоді, коли у Києві відбувалася Революція Гідності, ситуація у Торезі була спокійною та стабільною.

– Всі політичні дебати були на кухні, під час особистого спілкування. Дивилися телевізор, новини читали в інтернеті. Була активність після 2005 року, але невдала і це все затихло. До весни у нас начебто взагалі нічого не відбувалося. Був мітинг Партії Регіонів під час Майдану. А навесні був невеликий проукраїнський мітинг: майже всі, хто брав у ньому участь, змушені були виїхати, тому що їм погрожували. Тільки професор філософії малював написи проти Януковича, його зловили «козаки» і трохи побили.

Колосальна різниця до і після збройного конфлікту на Сході присутня у всіх сферах життя.

– Зараз якась суміш дев'яностих, Союзу і ще чогось. Ми ніби назад повернулися у часі, починаючи елементарним фінансовим погіршенням та закінчуючи маренням та міфами про фашистів.

Життя за лінією розмежування

Олексій розповідає, як утворилася «лінія розмежування»: кордон провели, коли не вдалося відбити ті землі.

Спочатку у ЗМІ писали: там наші люди, референдум липовий. А після того, як зайшли російські війська та відступила українська армія, коли прийняли Мінські домовленості, все більше стало звучати, що самі голосували, а наші люди виїхали. Тоді на блокпостах стали помічати прикордонників, стало зрозуміло, що це надовго.

Із продуктовим забезпеченням ситуація змінюється, зважаючи на ту чи іншу фазу збройного конфлікту. Харчів було мало під час активних бойових дій, після того чимало людей виїхало, багато магазинів зачинилося.

– Місто не дуже постраждало, але коли прилетіло у житловий будинок — люди злякалися, – продовжує Олексій. – Місцеві розповідають, що стріляли ЗСУ по шахті, але не влучали, тому летіло у житловий район, чотири попадання було, нібито. Кажуть, що вони мали на меті спеціально зруйнувати шахти, але мені у це мало віриться. Найнеприємніше у цій ситуації: якщо військові будуть наступати, і навіть якщо я їх підтримую, то немає гарантій, що мене не вб'ють випадково чи не зруйнують будинок.

«Комусь треба було втягнути народ у кров»

Українська армія, каже Олексій, воює зараз із місцевими та немісцевими ополченцями, російськими солдатами.

– Коли від нас ГРАДи в сторону Дебальцевого стріляли, один хлопець на роботі сказав, що це з шахти Лісова, і що стріляють росіяни. Але звідки він про це дізнався – я не знаю. Присутність російської армії на Сході – це логічно, на мою думку. Наші місцеві мешканці самі не почали би стріляти. Кричати, побити – це так, але не стріляти, не той менталітет. Народ комусь треба було втягнути в кров. Як у банді новачка змушують вбити, так і це робили тут росіяни. Зараз, звичайно, вже є багато загиблих місцевих. Вже є кров.

Політики повчають учителів

Після інтенсивних обстрілів все налагодилося, але почали завозити неякісні російські товари. Та зараз проблема із продуктами вичерпана, натомість з'явилися суперечливі моменти із речами чи технікою.

– Школи та садочки працюють, як і раніше. Інститутів не було у місті своїх, були філії, чи вони працюють – не знаю. Дітям промивають мізки: нещодавно секретар партії «ДНР» збирав директорів шкіл та садочків, і розповідав їм, як вчити дітей. Чомусь партію вони називають «громадська організація».

Не задоволені ні столичною владою, ні самопроголошеною

Щодо того, хто на Донеччині є державною владою, то ситуація у Торезі, на думку Олексія, двояка.

– Юридично влада українська, але фактично тут влада «ДНР». Поліція, прокуратура, школи – все ж їм підпорядковується. Закони навіть приймають. Хоч люди стежать за українською політикою, лають чиновників – все, як звичайно. До речі, нинішню «владу ДНР» лають теж. Фактично головний тут Захарченко, а не Порошенко. А якщо глибше, то Кремль. Я Порошенка поважаю не більше, ніж Захарченка. Другий хоч і зрадив Україну, але у нього якась ідея є. Не знаю, як в реальності – але на камеру виглядає серйозним. Наш Президент же – як желе, все під себе, ні реформ, ні ідей. Може він і не краде, але й користі від нього мало. Прикро. Щоправда, не мені надавати оцінки його роботі, з мене користі країні ще менше.

В окупації – без розваг

Героїв своїх публікацій з окупації стандартно запитую: чи вважають вони, що вже два роки живуть в окупації?

– Мене силою відокремили від країни, призначили мені правителів, заборонили українські канали, блокують сайти, і все це під прикриттям військових. Як це ще назвати? Вважаю, що живу в окупації.

Батьки Олексія мають змогу порівняти ситуацію, однак пропаганда, каже Олексій, робить своє.

– Вони їздили на Велику Україну під час війни. Пам'ятаю, дзвонить радісна мама, зі слухавки лунає: «Тут прапори українські!», а після повернення у Торез поступово риторика змінилася, лає політиків України, але й «ДНР» не підтримує. Складно протистояти пропаганді: це як у воду занурити, і спробуй не намокнути. Зараз утворився якийсь стан рівноваги, люди бояться його порушити, цю новостворену ілюзію. Тихо повертаються, працюють, не піднімають шум. ДНРівці не чіпають проукраїнських мешканців, ті не чіпають ДНРівців.

Олексій розповідає, що раніше любив ходити в кіно.

– Але коли кінотеатр забрали, то ні разу не був там. Чомусь не дуже відпочивається останнім часом. Більше часу проводжу вдома.

У пошуках українських ЗМІ

Телебачення у Торезі російське, але у когось ловить українське. Супутниковий зв'язок є. В Олексія немає телевізора, у рідних – кабельне телебачення, на якому транслюють лише російські канали. Поступово прибрали всі українські канали на кабельному, залишили лише розважальні та 112. А потім закрили все. Радіо зараз – місцеве та трохи російського.

– Нещодавно знайшов Українське радіо, так і називається! Це потішило! Новини дізнаюся з Інтернету, іноді дивлюся Громадське, дуже рідко – Шустера на YouTube. Важлива думка різних експертів: Арестовича, Корчілаву.

Надія не на політиків – на Бога

Прогнози щодо «повернення України в український Донбас» робити не береться. По-перше: не радують новини з Києва.

– Нова влада взагалі не викликає оптимізму, жуліки. Якби в країні був нормальний чесний Президент, то була б надія. А так... Ну що від них чекати? Прогнози сумні, про них не хочеться й думати. Просто надія є, нелогічна, і все. Але крім політиків ще є Бог, може він все це розрулить...

Фото: зі сторінки у соціальній мережі «Вконтакте» «Фотогаллерея Тореза»

Додати коментар

Захисний код
Оновити
 
Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення