До редакції Vlasno.info звернулась екс-викладач Вінницького національного медичного університету ім. Пирогова Людмила Мішина. Жінка вже 6,5 років провела в судах, захищаючи свою гідність. Скандал розгорівся через авторські права на методичні роботи та навчальні посібники, які вона написала.

За словами пані Людмили, право на них ректор медуніверситету вирішив привласнити собі задля отримання комерційної вигоди. За цей час у судах Вінниці та Києва неодноразово проходили судові розгляди. Кореспондент Vlasno.info спробував розібратися у цій ситуації.

Людмила Мішина є кандидатом фармацевтичних наук. Вона викладала у Вінницькому національному медичному університеті з 2004 по 2012 роки.

– Ректор Мороз організував торгівлю методичками, а вони повинні роздаватись студентам безкоштовно. Їх робили зошитами з друкованою основою. Я не дозволяла їх продавати, бо це моя інтелектуальна власність. Завідуюча кафедрою фармацевтичної хімії Тетяна Ющенко поставила у методичках себе першим автором, хоча не є навіть фахівцем. Сказала, що ректор їй дозволив, – каже пані Людмила.

У 2009-му році пані Мішина розробила навчальний посібник у двох частинах та надала ректору Морозу рукописи, щоб він направив їх до Міністерства освіти і науки України для надання їм дозвільних грифів. На той час обидві книги вже мали 8 позитивних рецензій від професорів, відомих учених України. Одна з них мала гриф Міністерства охорони здоров'я України. Це дало б право отримати Людмилі Мішиній посаду доцента, і студенти могли б вже займатися за цими посібниками. За її словами, ректор почав вимагати співавторства для Тетяни Ющенко та інших співробітників кафедри, які не мали до цієї роботи жодного відношення. Також у автори ректор хотів взяти працівників Національного фармацевтичного університету Харкова.

– Після того, як я відмовилася взяти їх у співавтори, вони скоїли крадіжку моєї інтелектуальної власності. Погрожували розправою. Суд визнав мене потерпілою. Але викрадене й досі знаходиться у ректора Харківського національного фармацевтичного університету. Питається – для чого Морозу співавторство? Не задля того, щоб отримати якесь звання, він і так академік. Він хотів торгувати моїми працями і отримувати за це гроші. Мене відсторонили від занять у 2010-му році, – стверджує Людмила Мішина.

В Україні дійсно існує проблема з охороною прав на інтелектуальну власність. В Радянському Союзі її, як такої, узагалі не було. Нові кадри  навчались саме в людей радянських, які знали про інтелектуальну власність лише номінально. Про це говорить патентний повірений у Вінницькій торговельно-промисловій палаті Сергій Шевченко:

– Для початку свою авторську роботу необхідно зафіксувати. Для цього потрібно звернутись до спеціалізованого органу. В університетах існує спеціальна процедура фіксації інтелектуальної власності. Якщо наукову працю написано на замовлення ВУЗу по роботі, чи, наприклад, згідно технічного завдання, то вищий навчальний заклад має право нею розпоряджатися. Це регламентується контрактом, або «Договором на створення замовлення». Але якщо твір пишеться без замовлення, з власної ініціативи, то потрібно розуміти, що в нас не рабство – людина має особисте право на твір, і ніхто не може ним скористатись, – каже Сергій Шевченко. – Загалом в Україні право інтелектуальної власності порушується постійно. Ми часто розглядаємо позови, особливо іноземних компаній. В університетах зазвичай вписують автором наукового керівника, або ж декана чи ректора в співавтори, бо за це можна отримати певні привілеї та пільги. Майже 80% таких справ не вирішуються в судах. Щодо них намагаються дійти згоди полюбовно в досудовому розслідуванні, бо судові тяжби дуже дорогі. Вони, як показує практика, тягнуться роками.

Завідувачка кафедри фармакології фармацевтичного факультету вінницького медуніверситету Тетяна Ющенко говорить, що вищезгадані методичні матеріали не є науковою роботою Людмили Мішиної, вони належать кафедрі.

– Це була не її наукова робота. Вона зібрала наші методички, видала їх, а потім почала збирати на це дозвільну документацію, рецензії. На кафедрі навіть не знали, що вона готує якусь роботу. У цьому посібнику ми знайшли дуже багато помилок. З приводу «незаконного продажу методичок», то у нас були і прокуратура, і поліція, і СБУ, і НАЗК. Ніяких порушень не виявили. Зрештою, методички, як і розклад занять — це не інтелектуальна власність. Програма змінюється щороку. Тому її методички вже морально застаріли. А науковий посібник — це велика робота, над котрою не один рік працює цілий авторський колектив. Власне, свій підручник вона сама й змушувала студентів купувати. Тепер, після свого звільнення, вигадує нові нереальні звинувачення, – говорить Тетяна Ющенко.

В університеті створили комісію з 3-ох чоловік, яка відсторонила пані Мішину від роботи. Було складено звіт про те, що вона нефахово веде заняття.

– У 2010 році я звернулася до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Ніна Карпачова перша подала заяву до Вінницької міської прокуратури. Там ця справа потрапила до теперішнього керівника облпрокуратури, – каже Людмила Мішина. – Він не порушив кримінальної справи, нічого не сказав про торгівлю методичками, просто не помітив її. Єдине, що зробив – виніс протест прокурора на незаконне відсторонення мене від занять. Втім, прокурорський протест ніяк не вплинув на рішення ректора. На заняття мене ніхто не повернув. Офіційно мене звільнили 12 березня 2012-го року, нібито за 12 прогулів. На руки мені щомісяця розрахунки надавали без печатки, на суд принесли зовсім іншу довідку.

Позицію університету висловив проректор з науково-педагогічної роботи Вінницького національного медичного університету Пирогова Юрій Гумінський.

– Людмила Мішина прийшла до нас на роботу, коли ми відкрили фармацевтичний факультет. А оскільки викладацьких кадрів у нас не вистачало, ми вирішили виховувати їх у нашому колективі. Спочатку Людмила Геннадіївна працювала лаборантом у викладача, на комп'ютері набирала методички. Потім ми допомогли їй захистити кандидатську дисертацію у Львові. Через деякий час прийшла з проханням допомогти отримати гриф Міністерства охорони здоров'я і Міністерства освіти та науки для своїх наукових праць. Мовляв, кафедра підтримала, схвальні рецензії є. Зрештою, своїм викладачам ми без проблем видаємо рецензії. Ніхто не забирає в людини право звернутися по рецензію приватним шляхом, але вже без помітки «кафедра університету», – каже проректор університету. – Коли я прочитав ці «монографії», то виявилося, що це були ті самі чужі методички, тільки зібрані докупи, вона їм надала вигляд посібника з хімії. Почали розбиратися, і кафедра виступила проти. Я знайшов 140 сторінок, котрі одна в одну були скопійовані з методичок інших викладачів. Звільнили її через те, що не ходила на роботу, тільки на заняття. Вона на нас стільки разів в суд подавала, що я навіть і не згадаю. Звинувачення в шантажі по співпраці – це сміх просто. У завідувача кафедри більше 200 наукових робіт, у ректора Максима Мороза – більше 500. Він взагалі академік. Написав біля 20-ти книжок.

Спочатку було відкрито кримінальне провадження за статтею «Службова підробка». Зараз таких – 42 провадження. За цей час, за словами Людмили Мішиної, жодне з них не доведене до кінця. Не було проведено ані судової, ані досудової експертизи.

– Слідчих постійно змінюють. Тут створили банду, для торгівлі кримінальними провадженнями. Це В'ячеслав Соколовий, голова Вінницького міського суду Андрій Михайленко, голова Вінницького апеляційного суду Петро Кучевський, Начальник поліції Юрій Педос та ректор Вінницького медуніверситету Максим Мороз. Я подаю заяви, вони відкривають, платяться гроші – вони закривають. І так постійно. Я думаю, що щоб закрити одну справу, потрібно заплатити кілька тисяч доларів, – говорить Людмила.

Начальник Головного управління Національної поліції у Вінницькій області Юрій Педос чує про цю ситуацію не вперше. Він каже, що в усіх вищезгаданих справах немає складу злочину.

– Звичайно ж, у нас немає ніякої злочинної схеми з суддями та прокурорами. На початку цієї справи, наскільки я знаю, було порушене питання інтелектуальної власності та підробки документів. Усі вищезазначені справи були програні пані Мішиною. Це рішення суду, з ним треба миритись. В слідства не було доказів проти Максима Мороза. Тепер ця жінка подає в суд на всіх підряд. На СБУ, поліцію, прокуратуру та суд. Це вже боротьба з повітряними млинами. Ні я, ні пан Соколовий, Кучевський чи Михайленко ні у якій змові, а тим більше злочинній, не перебуваємо. А чому закриваються справи, про це потрібно запитувати у слідчих, які їх вели. Особисто я не можу за кожного з них все знати, – каже Юрій Педос.

Справи відкривались також за статтями «Службове недбальство», «Зловживання владою та службовим становищем представниками правоохоронних органів». Вони відкривались на тих слідчих, які, на думку Людмили Мішиної, безпідставно закривали справи. Крім того, за словами пані Мішиної, кримінальні провадження відкривалися і на поліцейських, і на прокурорів, і на слідчих НАЗК. Чи довго ще триватиме "судова тяганина", нині невідомо. 

Читайте ще: Захист авторів чи виявлення «незручних»: новий закон «Про захист авторських прав». 

Фото: realgazeta.com.ua