Минуло вже 5 років з початку подій, які згодом були названі Революцією Гідності. Протягом цього часу в Україні сталось багато подій. Війна з Росією, тимчасова окупація частини Донбасу та Криму, економічна криза тощо. Через 5 років редакція Vlasno.info збирає згадки героїв громадянської непокори осені 2013-го року. Що змусило їх тоді вийти на вінницький Майдан та чи задоволені вони змінами.

Юлія Піскунова була однією з активісток Майдану у Вінниці. Вона займалась поставкою медикаментів та речей на майдан до Києва.

— Вийшла я тоді на Майдан після побиття студентів в Києві. Як здавалось тоді, то була остання крапля, яка переповнює чашу з терпінням. Тоді, коли Майдан насправді переміг, здалось, що ми покінчили з дискримінацією, що в нас будуть нормальні чесні суди та правоохоронні органи, які нас будуть захищати. Мій особистий Майдан ще продовжується. Можливо, я ідеалістка, але Україна моєї мрії ще не настала. За 5 років померло багато моїх друзів та побратимів. Продовжуються напади на активістів, боротьба проти преси, погрози та побиття. Згадати б той самий Сабаров. Проте Майдан дещо змінив. Він відкрив в українців національні почуття. Тими самими "Слава Україні" зараз нікого не здивуєш, а до 2013-го цей вислів не вживався так часто. Я думаю, Майдан ще не закінчився, він триває, думаю з часом він вже буде трошки гайдамацьким і нагадуватиме Коліївщину.

Володимир Воловодюк займався формуванням Самооборони Майдану у Вінниці, забезпечував захист активістів від правоохоронних органів бандитського режиму Януковича.

— В 2013-2014-му роках ми робили те, що вважали потрібним. Не можна тоді було стояти якось осторонь. Особливо, коли почали у Києві вбивати людей. Всі сподівались на зміни. З досвіду Помаранчевої революції в мене особисто були побоювання, що мало що зміниться, бо не було єдиного національного лідера, який зміг би об'єднати всіх навколо себе. Міг би запропонувати програму реальних змін. Було сподівання на тих, хто стане владою. Що вони зможуть почати ці необхідні зміни. Але через 5 років можна з сумом сказати, що не сталось. Вони зробили все, щоб зберегти стару систему. На мій погляд, зараз такий перехідний період, який повинен закінчитись ще якимось подіями. Все, проти чого виходили люди, на даний час не вирішено. Я проти того, щоб зараз, під час війни, якісь подібні Майдану події відбувались, але це станеться і без нас. Це вже не від нас залежить. І навіть не можна чітко сказати, що може стати каталізатором цих подій.

Людмила Станіславенко проводила мирні акції на вінницькому Майдані, займалась організацією волонтерських зборів коштів для відправлення медикаментів та машин на Майдан у Київ.

— Сьогодні у Фейсбуці фото нагадало мені ті сумні події, коли я з Оленою Ручинською передавала гроші Раїсі Полулях на медикаменти для бійців АТО. Для мене не було питання виходити, чи не виходити. Це було спонтанно. Я прийшла ще тоді на площу Театральну, там стояли хлопці з Самооборони, Вадим Шкільняк зі своїми хлопцями. Я підійшла до них, потім приєдналась Олена Павлова і Раїса Панасюк, от ми були утрьох. Ми взяли мікрофон і просто закликали людей приєднатись. І нас стало близько трьох тисяч, ця площа не вміщала людей. Пам'ятаю, ми з сином їздили по аптеках, купляли ліки, шукали, де знижки, щоб відправити на Майдан. Ми відпускали кульки з зображенням Януковича і казали "Лети в бік Москви", і він таки "полетів". Але тоді це було не смішно, бо тоді він був президентом, і люди з відповідних органів знімали нас на камери, і говорили: "Що ти робиш, нащо воно тобі потрібно?". Зараз пройшло 5 років, є багато того, чим я не задоволена, як людина, мама, українка. Але я горжусь тим, що не тоді, 27 років тому, Україна стала незалежною, а саме в 2013-2014-му. Протягом цього часу в нас з'явилася сильна армія, сильний волонтерський рух, ті друзі, з ким можу йти по життю. Наші діти горді тим, що вони українці. Я сподіваюсь, що третього Майдану не буде, ми вже втратили багато життів. Я впевнена, що мирним шляхом можна вирішити все.

Вадим Шкільняк був тим, хто перший вийшов на Майдан у Вінниці. Його намет став початком руху Самооборони Майдану.

— На той час мене змусило вийти на Майдан можливість приєднання до європейського цивілізованого світу. Не підписання Януковичем угоди про асоціацію з ЄС стало останньою краплею, треба було щось робити, щоб не повертатись в те болото, в якому роками нас тримала СРСР або Росія. Найбільше, що запам'яталося з тієї революції, це спад Майдану перед Новим роком, коли всі розчарувались, і вже ось-ось всьому прийде кінець. Період до Водохреща був самий важкий, люди вже були зневірені, не було підтримки. Також дуже пам'ятаю бездіяльність місцевої влади, яка не робила нічого. Тільки займалась паром самих себе. На жаль, з того часу майже нічого не змінилося. Досі немає в тих політиків, які прийшли до влади, політичної волі зробити необхідні зміни. Позитивним є якраз відкрите вікно до Європи. Звичайно, велика кількість народу виїжджає на заробітки за кордон. Сьогодні трудові мігранти – найбільша інвестиція закордону. З одного боку, добре, що люди можуть виїжджати, бачити краще життя, в них змінюється менталітет, вони бачать, як можна і потрібно жити. А з іншого – погано, бо за цю валюту живуть чиновники. Я вважаю, що Майдан ще йде, він плавно перетік у війну, і коли війна закінчиться, закінчиться і Майдан.

Ольга Маліновська була "голосом" вінницького Майдану. Разом з Таїсою Гайдою вони майже постійно перебували на сцені, проводили акції, займались волонтерством, спілкувались з людьми.

— Моя донька тоді була студенткою, і коли я побачила, як б'ють в Києві наших дітей, я не могла стояти осторонь. Вийшла на Майдан. Згодом зрозуміла, що на Майдані знаходиться багато незнайомих один одному людей, яких турбувало верховенство права та безпека людей. Дуже хотілось поміняти владу, яка людей за людей не вважала. Найбільше я запам'ятала похорони Максима Шимка, ми не думали, що таке може статись, більшість людей його не знала, але прийшли на його похорон, людей ледь вмістила площа. Тоді ніхто не думав, що відбувається в нашій країні. З позитивного – це те, що вінницька тоді ще міліція не хотіла їхати на київський Майдан. Вони підтримували зв'язок з майданівцями, і коли їх хотіли везти до Києва, вони повідомляли їх. І ми блокували машини та автобуси з правоохоронцями. Вони навіть активістам виносили чай, дрова та теплі речі. Також на Майдані в нас була розвідка, яка перевіряла всі новини. Ці люди які виїздили на місця і перевіряли інформацію. Таким чином ми захищали себе від провокацій. Ми тримали Вінницю заблокованою, щоб звернути увагу влади на смерті та поранення, що стались на Майдані у Києві. І тоді стався переломний момент. Країна була заблокована від Західної України до Вінниці і влада почала реагувати. Пройшло 5 років, я розумію, що ті хто прийшли до влади, не виправдали людських сподівань. Розумію, що триває процес зміни свідомості. Але за допомогою європейських фондів та впливів з'явились інструменти для наведення порядку. Принаймні, вони з'являються. В журналістів тепер є доступ до публічної інформації, раніше цього не було. Однак, правоохоронні органи абсолютно бездіяльні з точки зору покарання корупціонерів, високопосадовців. Більшість реформ себе не виправдали. Думаю, Революція Гідності ще триває, і Майдан продовжується, і Україна переможе!

Читайте також, Вінницький Майдан розпочався без партійних прапорів

Фото: Фейсбук  Юлія Піскунова, Володимир Воловодюк, Людмила Станіславенко, Вадим Шкільняк, Ольга Маліновська.