Гострі суперечки між вірянами та штовханина між "гостями" і в цивільному, і в камуфляжі - сьогодні у Луці-Мелешківській відбулися збори релігійної громади щодо подальшої долі тамтешнього Спасо-Преображенського храму. Вирішували, чи релігійна громада юридично залишається у лоні Російської православної церкви в Україні, чи ж парафія приєднується до Православної церкви України. Як народжувалося це рішення, спостерігала і кореспондентка Vlasno.info.

Вулиця поблизу Будинку культури, де і відбувалися збори села, переповнена автомобілями. Біля приміщення - правоохоронці. І в коридорі, і у великій залі, де відбувалися обговорення, чимало людей. Місцеві кажуть: ще ніколи Будинок культури не збирав стільки мешканців.

Вирішувати подальшу долю релігійної громади вирішили саме на зборах села, оскільки зробити це спокійно та "по-тихому" не вдалося: настоятель храму отець Василь не відгукнувся на таку пропозицію окремих мешканців. Він та ще зо 50 вірян (здебільшого - жінок), які регулярно відвідують богослужіння у храмі, навідріз відмовилися переходити до Православної церкви України. Відтак, вирішили це питання обговорити всім селом.

У великому залі зі сценою ніде голці впасти. На стільцях сидять мешканці села. Трохи далі, за сидячими місцями, утворилася імпровізована "жива стіна". Це демобілізовані бійці АТО, і саме вони своїми тілами стримували людей у цивільному та священиків із Вінниці. Тих, які заявили, що не перейдуть до Православної церкви України, і котрі намагалися пробратися до сцени та, подейкують, зірвати збори. Серед військовиків, молодиків у цивільному та священиків, були і літні жінки, які читали Євангеліє, співали церковних пісень, молилися, окроплювали присутніх священою водою, скандували і "Ганьба", і "За Спасо-Преображенський храм" тощо.

І поки на сцені обговорювали, чому нині зібралися, наголошували на історичному моменті - отриманні Україною Томосу - у другій половині залу вирувала штовханина, і, здавалося, от-от "живу стіну" із АТОвців прорвуть та зірвуть збори. Мешканці, які сиділи в залі, час від часу перелякано озиралися позад себе: там вигуки "Ганьба" перегукувалася із молитвами.

— Альо! Давайте швидше там! Чи ви думаєте, що ми їх тут втримаємо довго? - вигукнув один із присутніх там чоловіків.

Президія прискорилася, але насамкінець надала слово священику із храму - отцю Василю. Він був настоятелем цього храму понад 20 років. Священнослужитель наголосив, що протягом двох десятків років у селі він був прихильним до кожного мешканця, нікого не образив, завжди всім допомагав, молився тощо.

— Якщо ми живемо в правовій державі та шануємо Конституцію, то маємо жити за законами. Відтак, сільська рада не має робити ці збори - лише церковна громада. Вона збори не збирала. Хто писав цей папір? - запитував священик присутніх, демонструючи оголошення-анонс нинішніх зборів.

Зал обурено зашумів. Після виступу священика зал покинули отці та молодики в цивільному, яких стримували при вході АТОвці. Їх проводили оплесками. Почалося голосування.

"Просимо підтвердити перехід до Православної церкви України. Пам'ятаймо, що власником нашої із вами віри є ми самі", - заявила пані із президії. Мешканці, яким напередодні видали мандати для голосування, більшістю проголосували за перехід до Православної церкви України.

— Отець Василь залишиться служити у нашому храмі та бути нашим духовним наставником, але громада вирішила перейти до Православної церкви України. Храм ніхто грабувати не буде. Але отець має вирішити, чи він із громадою, чи ні, - наголосила головуюча.

Люди почали розходитися, а ми тим часом запитали у священика про його подальші кроки.

— Напишу зараз заяву про порушення ведення зборів та фальсифікацію і підробку документів.

— А ви залишатиметеся служити у цьому храмі?

— Звісно.

— Ви служитимете у Православній церкві України?

— Звісно, а я і є в Православній церкві України.

Вже після голосування сутички продовжувалися точитися надворі. Здебільшого, це були групки мешканців із протилежними поглядами на ситуацію.

— За кого ви будете молитися в тому храмі? За Росію? За Кирила? Поки війна триває на Сході? - емоційно говорив на підвищених тонах чоловік до пані поважного віку.

— А ви хрестик одягніть, тоді і говоріть щось до мене, - заявила вона.

Інколи суперечки переходили в гостріше русло:

— От ви кажете, що щонеділі ходете в церкву?! А ви хоч обговорювали в храмі, що Україна має Томос? Чи вас хоч хтось привітав із цією подією? - запитувала пані середнього віку іншу, старшу жінку.

— Ти зомбована, - відповідала та.

— А в тебе дятли в голові! - не здавала позицій співрозмовниця.

Потроху люди, які вирішили бути вірними, найперше, священику, вервечкою потягнулися в храм. Сам отець Василь відчайдушно шукав у натовпі дільничного, аби заявити про незаконне рішення нинішніх зборів.

На зустріч йому йшли троє юнаків.

— Батюшка, благословіть, - звернувся до нього один із них, у спортивних штанах та міцної статури. Отець Василь благословив.

А кількадесят вірян все ж поки що вирішили утримувати храм - попри рішення громади щодо переходу до Православної церкви України. Відтак, крапку в ситуації із релігійною громадою в Луці-Мелешківській поки що не поставлено.

До речі, про храм. Історія сучасної церкви у селі Лука-Мелешківська розпочалась у 1868 році, коли настоятелем у старий храм був призначений Симеон Зеленецький. Він пише листа до мирового посередника, у якому вказує про необхідність ремонту церкви та побудови нової дзвіниці. у 1890 році новим священиком призначено Іустина Вікулу. Під час його настоятельства у селі був збудований новий храм. Освятили його у 1896 році. Усі витрати громаді обійшлись у 16 тис. карбованців.

У грудні 1922 р. місцевою владою реквізовано церковну садибу. Закрили храм у 1936 р. Відновила свою діяльність церква під час Другої світової війни. 16 серпня 2015 році у Спасо-Преображенському храмі відбулося підписання акту про повернення державою церковної будівлі у власність релігійної громади. Мальовнича духовна святиня розташовується на пагорбі у центрі села.

Читайте також: в Писарівці на зібранні щодо переходу місцевого храму до Православної церкви України влаштували сутички.

Фото та відео: Орися Восьмирук