Соціальні мережі зарясніли фотографіями представниць прекрасної статі в хустках: світ вдруге відзначає День української хустки. І хоча у багатьох дописах цей головний убір називають таким, що має багатовікову історію, історична реальність є трохи іншою, розповіла Vlasno.info голова громадської організації «Етномайстерня Коло» Наталія Сентемон.

За її словами, традиція, за якою заміжні жінки покривають голову, відома нам із початку епохи християнства. І дійсно, якщо подивитися на зображення, що дійшли до нас із часів Київської Русі, можна побачити, що жінки голову покривали. Але не хусткою, а довгим білим шматком тканини. А вже поверх нього могли надягатися інші головні убори: наприклад, якщо жінка була заможною, хутряна шапка або навіть корона.

Ми можемо знайти зображення жінок на іконах та в старих літописах. Їх небагато, але видно, що голова у жінок так само покрита білою рушникоподібною тканиною, – каже Наталія Сентемон.

Аналогічні головні убори носили й жінки, чиї портрети дійшли до нас із 17-18 століть: Олена Стеткевич, дружина гетьмана Виговського, та Феодосія Палій, дружина гетьмана Палія.

Варіанти замотувань були різні: під підборіддя, наверх. Думаю, щоб зробити таке намотування, потрібно метрів п'ять тканини, – зазначає Наталія Сентемон.

А ось картина Василя Тропініна «Подолянка в намітці» (1825 рік), яка, вірогідно, була написана в Кукавці Могилів-Подільського району. Зображена на ній молодиця носить намітку так само, як носили її жінки в Київській Русі.

Багато століть традиційний жіночий головний убір був незмінним. І ніяких інших варіантів жіночих головних уборів історія нам не показує, – резюмує Наталія Сентемон.

Побачити жінок у намітках можна й на фотографіях, що датуються другою половиною ХІХ-початком ХХ століття: та ж сама довга тканина, що в різні способи, залежно від регіону, зав'язується на голові.

Тканина могла бути домотканою, могла бути привезена з Туреччини чи Італії. А якщо тканина більш тонка, то й способів намотування її більше, – каже Наталія Сентемон.

До речі, на Східному Поділлі слово «намітка» майже ніколи не використовувалося. Замість нього вживався інший термін – «рантух».

Зазвичай для рантухів брали розріджене, серпанкове полотно, через що вони виглядали більш вишуканими. А ще подільські жінки окрім рантухів носили на голові чепці, які називалися каптурами. Головні убори саме такої форми, вишиті поверх, носили виключно на Східному Поділлі, – зазначає Наталія Сентемон.

За її словами, до наших часів зберіглося дуже небагато старовинних каптурів. Адже саме в весільних сорочках та весільних каптурах як у найкращому одязі жінок ховали.

Що стосується хусток, то вони на теренах України з'явилися у другій половині ХІХ – початку ХХ століття. Прийшли вони з інших країн, зокрема з території сучасної Росії, а також з Європи та зі Сходу. Так, наприклад, яскраві, різнобарвні хустки, виготовляли та продовжують виготовляти в російському Павловському Посаді. А назва «тернова» хустка походить від імені французького підприємця Гійома Терно, який запровадив виробництво тонкої вовняної тканини з квітковим принтом.

Жінкам хустки сподобалися. Але оскільки на той час ці головні убори були не кожній по кишені, українки почали робити хустки самостійно: ткали на верстаті полотно, чіпляли до нього тороки та іноді вишивали на куточку. Тож коли майстриня пишалась довгими тороками на хустці, вона пишалась не лише головним убором, а й своєю роботою.

Є перехідний період, коли каптурі ще носили, а хустки вже з'являлися. І довгий час каптурі надягали під хустки, а рантухами майже не користувались, – каже Наталія Сентемон.

Майже всі хустки, які самостійно виготовляли українські жінки, були темними та однотонними: зеленими, бордовими, коричневими та чорними.

Чорний колір ніколи не вважався на Поділлі траурним. Це колір землі, який символізував багатство. І чорні хустки були одними з самих багатих та дорогих. Подивіться на старі світлини з розумінням того, що в ті часи українська родина могла дозволити собі сфотографуватися, можливо, раз у житті. І одяг, який ви бачите на світлинах, – це найкраще, що мала родина. І ви побачите, що 90 відсотків жінок у темних хустках. Ці хустки для наших жінок були святкові, дорогі та бажані, – каже Наталія Сентемон.

Такі хустки українки носили та передавали з покоління в покоління до середини 1950-х років. На зміну ним прийшли ті, до яких ми звикли: яскраві, різнобарвні та такі, що асоціюються зі святом.

Читайте також: «Кого не стосується, той не зрозуміє»: вінничани про Голодомор 1932-33 років 

Фото надала Наталія Сентемон