Після закінчення навчання у в Академії сержант-майорів Армії США Олег Снігур працює на посаді заступника головного сержанта Національної Гвардії України. Займається розробкою документів та процедур для впровадження сержантської вертикалі та стандартів НАТО. Народився Олег у Крижополі Вінницької області, навчався на історичному факультеті Києво-Могилянської академії. Як гуманітарій став військовим, дізнавалась кореспондентка Vlasno.info.

– Склалось так, що суспільна система вимагає від тебе певних кроків в певному віці. Хтось вже сформувався як, скажімо, бізнесмен, а мусить досиджувати на шкільній лаві, а хтось досидів на ній, але входити у «доросле» життя об'єктивно неготовий. У моєму випадку був радше другий варіант. А історії я завжди потребував для формування свого світогляду, - згадує Олег Снігур. - Захоплення Історією, а також РУХівське минуле батька сформували з юності чіткий орієнтир: якщо нападуть на мою Країну, піду воювати одним з перших. Проте в армію я хотів не в совєцьку, а натівського зразка. Якось в старій батьковій підшивці «Огонька» натрапив на серію репортажів Артема Боровика «Як я був солдатом Армії США», тоді під «гласність» зробили експеримент: совєцький журналіст поїхав послужити в Армію США, і навпаки. Вразила професійність, армійська субкультура, робота сержантів теж значною мірою описувалася. «Так має бути», - подумав я собі, але завжди до війни усвідомлював, що у нас так не є, і особливої колективної волі немає, щоб так зробити. Іти на зарплатню 800 гривень щоб мести плац і годувати в підсобці свині без жодних перспектив в житті – не надто хотілося.

Своє захоплення військовою справою Олег сублімував, ведучи регулярну шпальту «Військо» в газеті «Україна Молода». Був причетний до заснування і перших кроків «Українського мілітарного порталу», який зараз розрісся до солідної волонтерської та експертної організації. Коли працював редактором у відділі «Світ» у «Газеті по-українськи»/журналі «Країна», почався Майдан.

«Ніколи не змирюся з жодними спробами окупації України»

– В Майдан пішов з головою, на роботу не ходив. Моїм «марвелом» в дитинстві були Герої УПА, я ніколи не змирюся з жодними спробами окупації України, явної зовнішньої чи повзучої внутрішньої. Спочатку було десь як в 2004 – піднесення, відчуття, що тут ти абсолютно серед своїх. Потім, коли почалися вбивства і репресії – почалася і війна, - говорить. - Тоді ми цього не розуміли, але тепер це ясно, з огляду на все, що сталося потім, і на факти (участь перевдягнених «беркутом» московських гебістів і наших доморощених сепарів). Події лютого 2014 тримаю на дальніх полицях свідомості, ще поки сильно туди не потикався. Справу не закінчено, і рефлексувати не час. Дуже не люблю, коли доводиться проходити Інститутською, фізіологічно важкі відчуття.

І коли на початку березня, після всіх барикад, прийшов до редакції, увімкнув комп'ютер, зрозумів, що таке життя більше не для нього.

– Два тижні в онлайні спостерігав за окупацією Криму. І 17 березня, не сказавши нічого дружині (знав, що відговорить) пішов до військкомату. Без строкової служби і жодного військового досвіду спочатку брати не хотіли, потім довго тримали при військкоматі, - розповідає Олег. - Нарешті, після кількох колективних рапортів, нас спрямували до 11-го батальйону територіальної оборони «Київська Русь», що саме завершував своє формування в Десні.

У першу ротацію в Батальйоні «Київська Русь» поїхав зенітником

«Люди вчились жити у цій війні»

Так, після двох тижнів підготовки вперше потрапив до зони АТО. І одразу звернув увагу, як життя звичайних міст, житлових кварталів, заводів міняє війна.

– Вразило те, як деякі люди, яким не було куди чи які не хотіли втікати, вчаться жити у цій війні, ночувати в підвалах, гріти консерви на вогнищах з власних меблів, регулярно просити військових саперів перевірити свої городи, щоб мати змогу зайти туди і щось зірвати. Вже за яких сто кілометрів в тилу люди часто не розуміють, як ті чи інші їхні необачні вчинки та рішення можуть змінити їхнє життя, яка тонка межа між миром і війною, - зазначає військовий. Каже, що ставлення місцевих до українських вояків було різним. - Якось під Фащівкою місцевий дядько приніс на блок-пост супу, сказав, що він родом з Західної України. «Щоб у вас не було ілюзій, - сказав. - Дев'яносто відсотків населення тут вас ненавидить. Як тільки пішла чутка про ЛНР, більшість взяли хто сокиру, хто двостволку і пішли в ополчєніє». Люди мімікрують, часто не показують свого справжнього ставлення, намагаються вижити. В 2014 ми в Дебальцево роздавали консерви і возили по селах дитячі речі, а в 2015 по «сепар-тв» місцеві скаржилися на наші «звірства».

В ніч першого обстрілу «Градами» наші машини врятували нам життя

Поранення та півтора місяця у госпіталі

У ніч на 19 серпня Олег Снігур отримав поранення: дістав кілька осколків в ногу. Півтора місяця провів у госпіталі.

– Перед тим побратимові «стукнуло» 40, місцевий фермер дозволив викопати на полі пару картоплин, ми їх запекли і так відсвяткували. Вночі він був першим, хто зорієнтувався мене перев'язати. Події тої ночі досі часто прокручую в голові. Як почув «приліт» і вчасно зістрибнув з кузова машини – не можу пригадати. Ще мить, і осколків я отримав би набагато більше, - зізнається. - Перший обстріл, перше вогневе зіткнення – завжди тривожний досвід, перевірка себе, чи ти придатний до цієї професії. Ніколи не знаєш як поведеш себе, лише налаштовуєшся відповідним чином. Переживаєш, чи не впіймаєш ступор і не підведеш побратимів. Всі мої ротації з 2014 по 2017 склали рік і три місяці. Я намагаюся бути щирим, і знати своє місце. Багато людей пройшли через справжнє пекло, а багато інших буквально живуть на війні, відколи вона почалася. Вони, і ті, хто віддав свої життя і здоров'я за Україну - є справжніми героями. Ми, такі як я, просто виконали свій обов'язок, не більше, але й не менше.

Служба в експериментальному підрозділі Нацгвардії

Відслуживши за мобілізацією два роки в Батальйоні «Київська Русь», Олег вирішив підписати контракт. Вибір зупинив на Бригаді Швидкого реагування Національної гвардії України, що тоді, наприкінці 2016 року, набирала чергову роту в Гостомелі під Києвом.

- Бригада повністю відповідала моєму світогляду і тому, чого я хотів від військової служби. Експериментальний підрозділ, на якому стандарти НАТО обкатувалися для подальшого впровадження у решті підрозділів НГУ. Структура, управління, підготовка – все будувалося на основі підручників країн НАТО. В Бригаді я вперше побачив як повинні працювати сержанти. У нас формувалися традиції, одна з яких – нічого не давалося просто так. Ремінь до автомата, шеврон Бригади, навіть право ходити а не бігати по тренувальному таборі – щоб отримати все це треба було кожного разу долати бігом все більші відстані у викладці, зі зброєю, переносячи поранених, реагуючи на вогневі контакти тощо. І як пік курсу підготовки – 30 кілометровий марш-кидок з перешкодами на Гвардійський Берет, раніше Калиновий, а тепер – Національний Синій. Ця традиція живе досі, і щороку марш-кидок все важчий, але й з цікавішими несподіванками. Зараз долучитися може за бажанням кожен гвардієць. Так створюється «додана вартість» ти цей Берет не просто отримав на складі, він пов'язаний з емоціями, з успішним подоланням себе і з людьми, що були поруч. Зараз новий базовий курс підготовки солдат, що приходять служити на контракт в НГУ, практично повністю повторює все те, що бійці БШР випробовували на собі два-три роки тому. На сержантських курсах в Навчальному центрі в Золочеві починають готувати за системою НАТО сержантів-лідерів, які мають стати хребтом Армії.

«Найкращий взвод»: це звання не раз виборювали під час виснажливого курсу підготовки в Бригаді Швидкого реагування НГУ

Ще одна ротація на Світлодарській дузі

З БШР Олег відбув ще одну ротацію на Світлодарській дузі.

- У тій ротації я побачив втілення американського гасла «Be the difference» - «Будь різницею». В батальйонній групі БШР аватарія і взагалі вживання спиртного були відсутні як явище. Будь-яке затишшя використовувалося для підготовки чи розбудови позицій. Зараз БШР – знов на передовій, вже бригадною групою. Відгуки від Побратимів із ЗСУ, волонтерів-зброярів, зрештою командування – найпозитивніші. Головний сержант Бригади Станіслав Петряков міг залишатися в Гостомелі чи в крайньому разі в штабі в тилу, але обрав передову поруч зі своїми бійцями, нещодавно отримав важке поранення обох ніг. Все це – нова якість служби, заснованої на цінностях, а не «обов'язаловці».

Навчання на курсі сержант-майорів Армії США

Згодом Олег Снігур пройшов відбір на курс сержант-майорів Армії США. Це найвищий з п'яти сержантських курсів. Іноземці вчаться по одному-двох у цілком американських групах, пишуть багато аналітичних робіт.

В Школі сержант-майорів Армії США було по одному-двох іноземців на цілком американський клас

– Необхідне достатнє володіння англійською мовою, що в моєму випадку зіграло головну роль при відборі, - зауважує. - Навіть порівняно з Могилянкою, Академія сержант-майорів стала найінтенсивнішим академічним досвідом в моєму житті. Там готують менеджерів організацій, які ухвалюють рішення на оперативному і стратегічному рівні. Йдеться про аналіз процесів у колективі від кількох тисяч до сотень тисяч людей й формування політик, які здатні у масі мінімізувати негативні явища (наприклад, порушення дисципліни) й поліпшити бойову готовність (наприклад, підвищити рівень мотивації, фізичної підготовки тощо). Так є не на всіх рівнях. На базовому, поглибленому, старшому сержантських курсах формують військового експерта, який також здатний вчити солдат. З просуванням по службі акцент зміщується, стає менше тренування і більше освіти в сфері управління.

В США принципово ходив в нацгвардійській «оливі» - однострій це обличчя Солдата і його Країни

Зараз аналогічна система практично збудована і в Збройних Силах України, і в Національній гвардії. Міжнародні партнери допомагають зрозуміти, пристосувати до наших потреб і впровадити стандарти НАТО.

– «Стандарти НАТО» у нас часто асоціюють з «натівською» армією: тренажерка, автомати з колою, солдати, які не знають, як виглядає віник. Разом з тим STANAG – це конкретні документи Альянсу, які регулюють й уніфікують усі аспекти військового життя і діяльності, від умовних позначок на карті до калібру патронів, - наголошує. - Так от, умовні позначки у нас уже впроваджено, впроваджуються стандарти НАТО у сферах управління, підготовки і освіти, логістики тощо. Якщо ж говорити про соціальні стандарти для військовослужбовців, то в різних країнах НАТО вони різняться залежно від економічної ситуації. Хтось може собі дозволити аутсорсинг, коли територію військової бази прибирають найняті прибиральники. Але, наприклад, в Академії сержант-майорів мене зустріла стара шкільна система розподілу території між класами. І щотижня по черзі ці сержанти з 15-20-річним досвідом ходять з пакетами для сміття і збирають папірці й недопалки – корона ні з кого не падає.
В Школі сержант-майорів Армії США було по одному-двох іноземців на цілком американський клас

«Патріотизм потрібно якісно виховувати змалку»

За словами Олега Снігура, щоб впроваджувати стандарти НАТО, потрібні політична воля і розуміння цілей, яких ми хочемо досягти.

– 29 листопада Президент підписав закон, який закріпив нову структуру Сержантського корпусу ЗСУ та НГУ, кожен офіцер-командир від молодого лейтенанта до Начальника Генштабу ЗСУ та Командувача НГУ отримує свого сержанта-заступника з питань рядового і сержантського складу, з визначеним колом обов'язків, - зазначає. - Водночас, соціальні стандарти мають значення. Амбітні і здібні молоді люди не підуть служити, якщо їм не окреслять чітку кар'єрну перспективу, гідний рівень життя, можливість у той чи інший спосіб набути житло, здобути освіту. Хтось сказав, що війна – це змагання волі, перемагає мотивованіший. Той, хто знає, за що він воює, і вірить в це. Тому патріотизм потрібно якісно виховувати змалку. Це має відчуватись на підсвідомому рівні. Варто подивитись на наших сусідів та їх історичну політику. І нам потрібно звернути увагу на всі сфери життя, які впливають на дітей та молодь. От я йду повз іграшкову крамницю, а там продають модельки винищувачів «Міг» з зірками РФ на крилах. А чомусь не продають літак Петра Франка з тризубом на хвості.

Читайте також: «Всі ящики вантажили з написами «полон» - вінницький волонтер.

Фото надані Олегом Снігуром
На головному фото Олег Снігур з Сержант-Майором Армії США Деніелом Дейлі