Як би склалося життя простих українців, якби не війна? Саме над цим питанням одного дня два роки тому замислилися семеро волонтерок Київського військового клінічного госпіталю. До цього вони допомагали бійцям в прямому та переносному сенсі стати на ноги, а потім вирішили заснувати окремий проект. Що з цього вийшло, дізнавався кореспондент Vlasno.info.

До Вінницького художнього музею волонтерки Київського військового клінічного госпіталю привезли не лише фотовиставку "Якби не війна", але й однойменну книгу. Вона вмістила в себе 122 історії з життя 146 людей зі всієї України і не тільки. У порівнянні з виданням, фотографії розмістилися на вісім окремих блоках, які наразі й можна побачити у виставковій залі Художнього музею міста Вінниці.

Олена Бєлячкова

— Ідея виникла раптово після того, як на очі потрапила виставка американського фотографа, — розповідає волонтерка Олена Бєлячкова. — Той зобразив військових ніби у дзеркалі, зображуючи їх під час та після війни. Ідея нам дуже сподобалася і з 2015 року ми створили аж вісім різноманітних за складом та змістом блоків. В кожному від 12 до 25 світлин.

Волонтерки створили вісім блоків фотографій

Історія кожного з українців, які стали на захист рідної землі, на думку волонтерок, заслуговує на переповідання наступним поколінням. Вони ж вирішили закарбувати її у фото. Героїв для цього проекту шукали всіма можливими способами.

Євгенія Барилко виконувала в проекті обов'язки візажистки. Вона наголошує на тому, що у госпіталі всіх від самого початку вразило, наскільки важливу роль відігравали кохані військових. Саме завдяки їхній підтримці бійці витримували всі випробовування.

—Таким чином народився наш проект присвячений закоханим парам. Чимало військових знайшло собі пару лише після того, як потрапили до госпіталю. Можливо, якби не війна, то вони не були б настільки щасливими. Війна вбиває все, проте любов ніщо не може вбити.

Євгенія Барилко познайомилася з майбутнім чоловіком у госпіталі

Сама Євгенія зустріла власного чоловіка у тому ж таки госпіталі:

— Він лежав з ампутованою ногою, однак через його вроду до його палати постійно намагалися заскочити різні санітарки. Однак, коли я вперше до нього завітала і ми зустрілися поглядами, то відчула, що це — кохання. За тиждень ми домовилися про таємне вінчання.

Наступним до 8 березня була організована фотосесія 12 жінок-військових. Вони постали в образі красунь у вечірніх сукнях.

Єдина з моделей жінка з офіцерським званням Вікторія Дворецька

Дизайнери, які їх надали вирішили залишитися невідомими. Проте, в кожному кадрі незмінно була присутня зброя або якийсь елемент війни. Цікаво, що фотографували захисниць у Межигір'ї.

Усі фото красунь зроблені у Межигір'ї

Далі черга була за тими одинадцятьма відібраними бійцями, які вирушили на фронт, не маючи військових професій. Для рівноваги їх доповнював у виставці кадровий військовий підполковник. Історії виявилися дійсно строкатими, наприклад, ді-джей Віталій, який переїхав з родиною до Італії, але залишив все заради захисту Вітчизни. Актор Андрій з Києва до участі у бойових діях займався історичною реконструкцією та малював.


Всупереч війні, фотопроект не зупинявся. Волонтерки зробили на фоні мальовничого комплексу у Пироговому світлини мам та їх синів-бійців. Ключовою ідеєю, за словами співорганізатоки проекту Олени Соколовської, було створити образ того, як кожна з матерів уособлює Берегиню-Україну.

Найстаріший учасник фотосесії Василь Харів із мамою

Також фотопроект поповнився 25 героями з кожного регіону країни й 12 бійцями-легіонерами з різних країн.

Латвієць Юріс на псевдо "Вайс"

Серед моделей опинився й латвієць на псевдо "Вайс", який лікувався тривалий час у Вінниці.

Віктор Арнатовський

Вінничанин Віктор Арнатовський на псевдо "Дев'ятка" з батальйону "Донбас-Україна" також став героєм виставки.

— Мені пощастило, я не отримав поранень. Наразі поки що не знаю з чого почати. Хотілося більше часу присвятити родині, адже моя дитина дуже нервує, коли тата майже немає вдома два з половиною роки, — розповідає Арнатовський.

Його побратим з Могилів-Подільського Олександр Сарабун, фото якого щоправда не презентоване на виставці, приїхав подивитися на бойових товаришів. Окрім "Дев'ятки" в фотосесії взяло участь кілька бійців, з якими він познайомився не лише на фронті, але й в госпіталі.


— Сам я пішов добровольцем навесні 2014 року. Згодом опинився у травні в батальйоні "Донбас", потрапив до Іловайського котла, звідки вийшов живим після трьох днів у полоні. Пізніше втратив ногу в боях під Дебальцевим. Проте за деякий час повернувся у стрій з протезом. Всього таких, які воювали після такого типу травми, в нашій країні троє чоловік, включно зі мною, — переповідає Сарабун.

Попри складнощі, проект "Якби не війна" не носив комерційного характеру:

— Жодної копійки за нашу працю ми на цьому не заробили, — запевняє Соколовська. — Навпаки, фотографи, робота у студії були створені на волонтерських засадах безкоштовно. З метою й далі підтримати військових, їх родини, дітей, а також тих, хто одужав, але кому може раптово знадобитися кошти на лікування, ми видали книгу. Всі гроші, які вдасться виручити з її продажу, підуть на благодійність.

Окремо були виставлені портрети 25 загиблих вояків

Єдиний блок, до роботи над яким залучили чотирьох художників, присвячений тим, кого більше не можна буде сфотографувати — загиблим бійцям. Організатори відзначають, що було важко обрати когось одного з кожного регіону. Серед загиблих вінничан, удостоївся честі бути айдарівець Станіслав Менюк родом із Гайсина.

Портрет Станіслава Менюка

Він загинув 27 липня 2014 року в бою біля Лутугиного на Луганщині. Боєць отримав нагороду "За мужність" ІІІ ступеню у 2015 році.

Нагадаємо, що виставка триватиме з 14 до 18 травня. Всі охочі можуть її відвідати з понеділка по п'ятницю (9:00-18:00).

Фото Богдана Новака