До Дня прапора кореспондент Vlasno.info розповідає, як вперше у Вінницькій області вивішували синьо-жовті стяги у селах та районах. 

Жителі села Бабчинці Чернівецького району, після того як самовільно повісили синьо-жовтий стяг біля сільського будинку культури, встановили біля нього цілодобове чергування. До ранку грали в більярд, шахи та шашки, чатували, щоб ніхто не посмів його зняти.

– 28 квітня 1990 я зі своїми друзями, Володимиром Синчишиним, Василем Писарським, Володимиром Гоцуляком, та племінниками Олександром Стадніком та Сергієм і Олександром Ковалями піднесли біля Бабчинецького будинку культури синьо-жовтий прапор. Підняли його біля дороги на 12-метровій щоглі. Тієї ж ночі зняли на конторі колгоспу ім. 40-річчя Жовтня червоно-синій прапор УРСР, – розповідає ідейник акції Леонід Козачун.

Ефект від піднятого прапора був вражаючим. Все село гуло, що Леонід Козачун з рухівцями підняв бандерівський прапор. Вже на другий день в село прибув наряд міліції, який очолював Анатолій Ніжновський.

– Влада швидко зреагувала на наші дії. З Могилів-Подільської прокуратури прийшов припис про негайне зняття блакитно-жовтого стягу. Ми відповіли так: «Ми, члени Бабчинеського осередку Народного Руху України, вказуємо Могилів-Подільській прокуратурі на те, що синьо-жовтий прапор є прапором українського народу та Української Народної Республіки, яку більшовики знищили в 1919 році. Також повідомляємо, що інформаційний стенд «Рух інформує» і синьо-жовтий прапор, який піднятий біля стенду є майном Бабчинецького осередку Народного Руху. І якщо на те майно буде посягання, то ми, рухівці, будемо його захищати до останнього подиху», – згадує Леонід.

19 серпня 1991 року в село з Чернівецького райвідділу прибув наряд міліції з вимогою зняти синьо-жовтий прапор.

– Від них лунали погрози, що ми, рухівці, скоро всі будемо на Соловках. Пізніше була отримана непідтверджена інформація від одного працівника КДБ, що в разі перемоги путчу, влада мала дуже жорстоко поквитатись з нами. Так, голову Могилів-Подільської міськрайонної організації та тодішнього голову Могилів-Подільського міськвиконкому мали засудити до смертного вироку, а інших рухівців до позбавлення волі на великі строки, – додає Леонід Козачун.

Наступним населнним пунктом, де над людським помешканням замайорів жовто-синій стяг, було село Брицьке Липовецького району. 8 травня 1990 року місцевий фермер Володимир Турбовець першим в районі підняв прапор на телевізійній антені власного будинку.

– Я був членом Української Гельсінської групи, тому мав можливість придбати жовто-синє полотнище хоч і без герба, але якісно виготовлене, підняв його над власним будинком. Односельці сприйняли цю подію по-різному. Місцевий голова колгоспу та голова сільради, районна влада вимагали зняти прапор, однак я сказав, що зніму лише тоді, коли такий замайорить над сільрадою, – каже Володимир Турбовець.

29 грудня цього ж року біля приміщення Липовецької райради відбулась акція за участі Володимира Турбовця та Сергія Слободянюка з вимогою заборони суміщення двох посад першого секретаря компартії та голови райради і підняття національного прапора біля райради, яку тогочасне керівництво проігнорувало.

– Ми самостійно підняли жовто-блакитне знамено. Нам погрожували фізичною розправою, обзивали фашистами і бандерівцями та «гарячі голови остудив» капітан міліції Семен Наконечний який поводив себе дуже коректно та витримано. Цей прапор до сьогодні зберігається в районному архіві, – розповідає Володимир.

Фото надане Василем Шпичкою