За 25 років незалежності українці ще до офіційної декомунізації змогли позбутися нематеріальних символів тогочасної доби. Наприклад, в суспільстві не згадують про факт існування гімну Радянської України.

Починаючи з 15 січня 1992 року, коли Верховна Рада ухвалила першу музичну редакцію Державного гімну, в Україні відбулося чимало змін. Проте гімн у нас залишився той самий. Текстом йому послужив вірш Павла Чубинського "Ще не вмерла Україна", який поклав на музику Михайло Вербицький. Згодом його офіційно затвердили, а ще замінили одну літеру в назві держави з "Україна" на "України". Натомість, про маловідомий нині гімн Радянської України "Живи, Україно", до того ж офіційно заборонений, зараз ніхто в країні фактично не згадує. Саме про цей феномен Vlasno.info сьогодні розповість деякі деталі.

Гімн УНР і ЗУНР

Перше публічне виконання теперішнього гімну відбулося навесні 1865 року під час шевченкового концерту в Перемишлі. Сам текст пісня з'явився трьома роками раніше у Києві. Створив його полтавець Павло Чубинський.

Через 130 років після цього влада Української Республіки взяла курс на українську національну символіку. Малим гербом був визнаний Тризуб, а синьо-жовтий прапор вже й так останні роки майорів на українських маніфестаціях. У 1992 році почався друк нової валюти — гривні. Її назва була запозичена так само з доби Української Революції.

Перші українські гривні почали друкувати у 1992 році

В якості Державного Гімну був так само запроваджена пісня "Ще не вмерла Україна" в музичній редакції Вербицького, яка до того стала національним гімном спочатку УНР, ЗУНР, Гетьманату, Директорії, а потім і Карпатської України.

Однак, на території більшої частини території України в якості гімну використовувалися зовсім інші пісні.

Гімн більшовиків "Інтернаціонал", автором якого був француз Ежен Потьє, українською переклав розстріляний згодом у 1937 році поет Микола Вороний. В якості гімну Радянської України й загалом СРСР пісня використовувалася до 1943 року. Саме тоді відбувся розпуск фінансованого більшовиками Третього Інтернаціоналу, після чого постала проблема створення власного гімну. Сталін водночас зробив кілька символічних кроків на зустріч національним елітам союзних республік.

Прославлення сталінізму

Створення УРСР офіційного представництва в ООН стимулювало додаткові "реверанси" Москви в бік її національного гімну. Те саме відбувалося і з іншими суб'єктами. Зовнішні "символічні" елементи українського суверенітету вимагали від керівництва СРСР створення також гімну УРСР національною мовою. Текст Чубинського відразу відкинули з огляду на його "буржуазність".

Вже в лютому 1944 року радянське керівництво вперше заговорило про зміну зовнішньої державної символіки УРСР. Йшлося також і про створення гімну. Кінцеву редакцію офіційно затвердили лише у 1949 році. Автором тексту виступив міністр освіти УРСР 1943-48 років поет Павло Тичина.

За столом Малишко, Рильський, Бажан, Корнійчук та Тичина (зліва направо). Фото 1950-х рр. 

З початкових, запропонованих Сталінові текстів, виключили згадки про Богдана Хмельницького та Тараса Шевченка. Натомість, в ньому з'явилися прославлення Леніну, Сталіну та дружбі між народами:

"I Ленін осяяв нам путь на свободу,
I Сталiн веде нас до світлих висот".

Музику на текст "Живи, Україно" фактично не змінювали, вона була єдиною для всіх республік. Щоправда, з десталінізацією гімни радянських республік почали позбуватися згадок про одного з мертвих вождів. З гімну СРСР Сталін "зник" у 1977 році. А український наступного року поет Микола Бажан:

"Нас Ленін повів переможним походом
Під прапором Жовтня до світлих висот".
Це була остання зміна в тексті до його заборони.

Ганебний кінець

З початку 1990-х велося чимало дискусій стосовно українського Державного гімну. Майже всі вони стосувалися виключно тексту та варіантів змін, який пропонувалося до нього внести. Натомість виросло кілька поколінь, які ні словом ні духом не чули про існування якогось радянського гімну українською мовою.

Кияни вітають підняття синьо-жовтого прапору 24 липня 1990 року, фото: memory.gov.ua

— Окрім офіційних якихось заходів, пов'язаних передусім із державними святами або військовими справами, я особисто не чув, щоб десь виконували цей гімн, — згадує вінничанин Дмитро, який за радянської доби тривалий час служив в лавах Червоної Армії.

Вінницький історик Петро Безуглий пов'язує байдуже ставлення українців до радянської державної символіки із тим, що вона була нав'язана українцям:

Павло Безуглий, фото зі сторінки Павла Безуглого в соцмережі ВКонтакті

— Комуністична символіка мала нав'язаний характер. А використання всіх атрибутів, які московська влада надала Радянській Україні включно із прапором, гербом та гімном, не носила вільний характер. Разом із цим система зобов'язувала людей номінально цікавитися державною ідеологією. Люди та установи мали обов'язок виписувати певну кількість преси, лояльність громадян вимірювалася членством в комсомолі та партії. На противагу радянській, українська символіка має вільний характер, на психологічному рівні її використання для громадян виявляється природнішим.

Як показали події останніх трьох років, Державний Гімн став своєрідним свідченням формування української політичної нації. Під час мітингів на Сході, Півдні країни та в Криму активісти збиралися з українською символікою і співали гімн, який об'єднував їх попри політичні уподобання. Із ним на устах військові йшли у бій з ворогом.

Юрій Мамчур повертається під спів гімну на аеродром "Бельбек" в Криму навесні 2014 року, фото: vsapravda.info


Наразі гімн Радянської України як і СРСР підпадає під декомунізаційні закони. Його публічне виконання може потягти за собою кримінальну відповідальність, але навряд чи хтось пригадає слова пісні.

Читайте також про те, як в День Незалежності вінничани співали гімн разом із президентом та всією країною.