Епатажний поет, прозаїк, перекладач Андрій Любка мандрує Україною у рамках туру-презентації своєї нової книжки «Карбід». «Власно» перехватило юнака у Краматорську, куди він заїхав на декілька годин, та поспілкувалося віч-на-віч.
– Андрію, скажи, скільки годин на день ти працюєш?
– Я намагаюсь працювати не менше 6-8 годин на день, коли працюю, під це бо виділяю окремий час, навіть коли мені не пишеться або не працюється – я змушую себе сидіти біля комп'ютера. Коли не працюєш, не ходиш кудись на роботу, а працюєш на себе у власному домі – дисципліна хромає...
– Коли вперше почав писати?
– Це було ще в школі, написав якусь казку, в сьомому почав писати вірші, продовжую їх писати. Перший, за який вже не соромно, написав в студентські роки, в 16-17 років.
–Тебе називають поетом-еротоманом. Ким ти себе вважаєш?
– Ні, таким себе зовсім не вважаю.
– Ти завжди мріяв бути військовим. Зараз країна воює, чому не пішов добровольцем?
– Я мріяв бути, навіть закінчив військове училище, але коли вступав до вищого військового закладу – мене не взяли, бо під час медкомісії знайшли порок серця. Таким чином, образа на військо, яке мене не взяло, залишилося досі, потім я пішов на філфак, і зараз це зовсім не моє. Дитячі мрії закінчилися, і я знаю, що ефективний у писанні більше ніж у будь-якій сфері.
– Ти підтримуєш революції. В тебе живе революціонер?
– Так, я брав участь у трьох революціях, і завжди оцей драйв революції мені подобався. В мистецтві, і в літературі я намагався валити підвалини, створювати щось нове. Революція, як позитивний соціальний поштовх – це теж моє.
– Що хотів сказати останнім твором?
– Я хотів написати роман про трагедію реаліста, про трагедію ідеї, яка розбивається об прагматизм. Про те, як романтизм в нашій душі знищується прагматиками, поганими обставинами життя, мерзотниками, що викрадають нашу ідею, і як люди з романтиків, таких білих лебедів стають сірою масою та позбуваються мрії. Бо мрія – це основне, що є. Тому я написав роман про такого головного героя, який має таку божевільну ідею, що має зробити його історичною постаттю. І як навколо його згущуються хмари.
– Ти пробував себе у політиці. Тоді скажи, як Україні можна повернути Донбас?
– Україні, по-перше, треба відповісти на запитання, чи вона хоче його собі повернути. По-друге, Україна його може собі повернути шляхом власної успішності, якщо їй вдасться стати успішною державою, в якій відбудуться реформи та гарантуватимуться права людей, гідний рівень життя – то й самі люди захочуть туди. Наразі ми постсовкова республіка, і нам ще дуже далеко до нормальної держави, в якій люди стають патріотами, бо в ній просто добре жити.
Фото Олександра Куркова
Додати коментар
Помітили помилку в тексті? Виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter