Вінничанина Олександра Соснова (принаймні так він представляється) можна побачити в центрі міста доволі часто. Чоловік є корінними жителем Вінниці. І кульгаючи на одну ногу, з паличкою, щодня просить милостиню на вулиці Грушевського, Соборній та Європейській площі. Але як виявилось, він не є безхатченком. Про це повідомляє Vlasno.info з посиланням на ВІННИЦЯ.info.

До перехожих Олександро звертається переважно ввічливо: «Молодой чоловіче, дівчино, вибачте, будь ласка», після чого просить «кілька гривень», купити поїсти або пригостити цигаркою

— Та він не поганий. Щось собі бубнить, іноді може вживати нецензурну лексику. Але не агресивний. То він просто злиться, що йому грошей не дають, — розповідає продавчиня фаст-фуду на Грушевського.

Зазвичай чоловік одягнений у кілька теплих светрів, спортивні штани та взутий у літні гумові капці. На запитання, чи не голодний, Олександр переходить то на українську, то на російську мови. Відповідає, що був би вдячний, якщо би купили щось їсти.

— Як же він буде агресивний, якщо тут щодня просить,  ходить, як на роботу. В нього ж постійні клієнти. Я й сам йому через день даю пару гривень. Вітаємось навіть, — зауважує чоловік, який почув розмову з продавчинею.

Часто "безхатько" годує й вуличного чорного кота. А потім відходить трохи в бік і починає їсти й сам.

— Кіт теж голодний. Ми тут з ним разом просимо. Я з одного боку, він з іншого. Гарний, правда? Я б забрав його, але в мене своїх вдома аж четверо. Кицька ще й захворіла, око гноїться. Вчора купив їй краплі, щоб жінка не бачила, бо буде скандал, — розповідає Олександр Соснов.

Чоловік досить комунікабельний. балакучим. Відразу розповідає про своє життя. Однак не довго. Адже не хоче гаяти часу, щоб "заробити" якомога більше грошей.

— Дружина мене сваритиме, якщо додому нічого не принесу. Скандалить. Я з нею ще десять років тому розлучився, але вона живе зі мною і досі. Дуже п'є. Я не можу її вигнати, адже шкода. Куди ж вона піде? Хіба що до решти безхатченків на вокзалі. А в нас троє дітей. Старшій доньці 24 роки, але вона вже з нами не живе, вже працює. Сину – 20 років, буває ходить на підробітки, але все пропиває. А третя, наймолодша донька, ходить лише до восьмого класу. Тому я мушу оце тут просити, щоб хоч їсти купити і зошити якісь. Мені 52 роки і до пенсії ще далеко. Я 30 років пропрацював вантажником. Але після того, як "розбив" інсульт, вимушений тут стояти і просити милостиню, — пояснює чоловік.

Вінничани подейкують, що насправді чоловік колишній правоохоронець, якого колись звільнили. А зараз він просить на випивку. Однак чоловік це все категорично заперечує.

— Та який з мене міліоціонер, ви тільки на мої руки подивіться. Я вже кілька років не брав нічого важкого, а мозолі так і не зійшли. А також грижі та хвора спина. Робота була на протягах, тому там впрівав, а десь змерзав. В мене вже навіть не одне запалення легенів було. Підірвав здоров'я, — додає пан Олександр.

Під час розмови із журналістами до чоловіка підходить охайно одягнений хлопець і запитує: "Що, "на вуха впав? Що він вам вже наговорив? Про інсульт також розповів?". На що Олександр відповів "Дім, все нормально, не сварись, чого ти хочеш, давай відійдемо".

Чоловік дістає з кишені гроші, відраховує частину, та віддає хлопцеві, що підходив. І той йде.
— Це Дмитро, мій син. Бачте, вже п'яний. Взяв 20 гривень на пиво. Пішов додому. В мене ж тут на Театральній двокімнатна квартира. Хочу її продати та купити за ті гроші якусь хатинку під Вінницею, щоб город був та щоб якесь маленьке хазяйство тримати. Адже тут тільки купа боргів за комуналку. Якби вже хоч до пенсії дожити. Завтра йду в лікарню, хочу групу оформити, адже після інсульту мені всю ліву сторону відняло, насилу розходився. Але ногу ще волочу, на колінах одягаюсь. Ще й панкреатит мучить. Вже 17 років не п'ю, так колись підшлункова схопила, то лікар сказав "або алкоголь, або життя". Не п'ю. Я вже трохи поздавав аналізи, то можливо хоча б третю групу дадуть, — каже чоловік.

Однак на питання, чи не хоче знайти роботу, можливо охоронцем чи листівки роздавати, каже категоричне ні.

— Я не можу, ви ж бачите, що ледве ходжу. Які листівки, хто в мене їх візьме, — пояснює чоловік, після чого обурено обертається і йде.

Читайте також: "Не всі люди безхатченки, але всі безхатченки – люди".

Фото: vinnitsa.info