Протягом тижня у селі Кирнасівка Тульчинського району Вінницької області місцеві мешканці блокували виїзди із цукрозаводу. Люди не давали вивезти мішки з цукром та частини тепловозу. Кажуть, що таким чином хтось хоче розібрати Кирнасівський цукрозавод та розпродати все майно. Подробиці дізнавалась кореспондентка Vlasno.info.

– Ми не хочемо, щоб завод повністю закрили. А якщо вивезуть майно, значить, тут одна руїна залишиться. І так вже обманом вивезли два тепловоза. Сказали, що один в ремонт здадуть, а другий віддадуть в оренду, щоб хоч якійсь кошти зароблялись, - розповідає пані Галина.

Стоїмо навпроти воріт Кирнасівського цукрозаводу. Трохи поодаль, біля п'ятиповерхівок, за нами спостерігає група з п'яти місцевих мешканців.

– О, бачте, вже усі напоготові. Тільки ви підійшли до прохідної цукрозаводу, нам подзвонили, що хтось невідомий приїхав. Ходить, усе фотографує, - говорить місцева Ганна Мазур, яка брала участь у будівництві цукрозаводу (зведений у 1964 році). - У нас постійно хтось чергує, стежить за тим, що робиться біля заводу. І тиждень тому завдяки цьому оперативно зреагували на приїзд вантажівок. Вони тоді вже частину мішків із цукром завантажили. А всього там тисяча двісті тонн цукру. І збирались тепловоз вантажити, бо раніше два спеціаліста його розібрали. Ми не дали.

Підходимо до залізної перекладини, на якій раніше вибивали килими.

– Десь тут захована металева труба, якою гупаємо в разі потреби по цій залізяці. Раніше вона тут й висіла, але охорона заводу, напевне, забрала, то тепер ховаємо. Звук гучний, коли метал об метал бити. Усі в п'ятиповерхівках чують. А потім вже решту народу обдзвонюють. То за півгодини тут півсела збирається, - запевняє пан Сергій. Прізвища не називає. - Іншим разом й у церковний дзвін б'ємо. Церква теж тут поряд.

Йде ближче до багатоповерхівки, де за невеликими кущами складені одна на одній шини.

– Це ми принесли про всяк випадок. Думали, як доведеться, то й шини запалимо, - продовжує. - А то тут розповідали, що ми кидали каміння та якійсь конструкції через паркан на територію заводу. Це неправда. Ми не робили нічого протизаконного. Навпаки, хочемо усіляке протизаконня припинити.

Показує на величезну залізобетонну плиту під воротами та лавку, що стоїть на всю ширину воріт:

– Тепер буде важкувато сюди в'їхати та виїхати звідси. Таких плит у нас багато по селу є. Бо колись у нас працював завод залізобетонних конструкцій. Тягнуло цю плиту чоловік двадцять: одні підважували ломами, а інші тросами підтягували. І так все зробили, що асфальт цілий залишився.

Селяни наголошують, що були б раді, якби завод знову запрацював. Мовляв, він давав роботу півтисячі місцевих. А тепер його хочуть розібрати і продати. І все зробити тихцем, щоб громада нічого не отримала.

– Кілька років тому на круглому столі заступник голови Вінницької облдержадміністрації сказав, що документів на цей цукор, що на складах лежить немає, значить, належить він громаді, - зауважує пані Галина. - Але нам його ніхто не віддає. Натомість його хочуть тихцем вивезти та отримати зиск. Хто це робить, ми не знаємо, бо жодного разу не бачили власника.

Разом з тим, згідно із даними youcontrol, кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "Кирнасівський цукровий завод" та керінвиком з 22 березня 2018 року є Данчук Наталія Григорівна, яка мешкає у Вінниці. Також Данчук Наталія Григорівна фігурує засновником та керівником ТОВ "Салюс Трейд", який наразі припинив своє існування. Зареєстоване ТОВ було у Києві. Основним видом діяльності мало "Оптову торгівлю побутовими електротоварами й електронною апаратурою побутового призначення для приймання, записування, відтворювання звуку й зображення". Також у минулому Данчук Наталія Григорівна керувала ТОВ "Логос Трейд" з таким самим самим видом діяльності. І зареєстрованим теж у Києві. Крім того, Данчук Наталія Григорівна на 26 серпня 2019 року є керівником ТОВ "Прайм Беррі М", основним видом діяльності якого є "вирощування ягід, горіхів, інших плодових дерев і чагарників". Зареєстроване воно у місті Бердичів Житомирської області.

– Якби нам хтось сказав, що запустить завод, то хай забирає той наш цукор собі. Щоб продав його та вклав гроші у розбудову заводу. Це ж робочі місця для нас. Бо зараз вся молодь масово їде на заробітки за кордон. Частина працює на пекарні, частина — на птахофабриці, а то у Тульчин їздять на роботу, - кажуть селяни. - А якщо ті власники тільки нажитись хочуть, то свого ми не віддамо. На гроші від того цукру ми б змогли водогін облаштувати в селі або ще щось гарне зробити для громади. У 2014 році писали звернення, щоб той цукор віддали на потреби АТО, але реакції – нуль.

За словами місцевих мешканців, ще кілька років тому спільно з представниками обласної влади визначили суму загальної заборгованості працівникам цукрозаводу та постраждалим у сутичках під час захоплень заводу. А їх за 11 років було немало. Один працівник навіть загинув у 2011 році.

– Всі кажуть, що громада нічого не може. А ми довели, що можемо. Не даємо розграбувати завод вже стільки років, - зауважує Ганна Мазур. - Наразі ми шукаємо адвоката, щоб вирішити всі наші питання.

Читайте також: На Вінниччині селяни за цукор лягали під колеса.

Фото: Тетяна Щербатюк